Виступаючи на пленарному засіданні Всесвітнього російського народного собору, Володимир Путін переймається запитанням: "Яким буде світ у майбутньому, в майбутні десятиліття? Буде це світ монологу чи так званого кулачного права, права сильного чи діалогу та взаємної поваги?" І так відповідає на нього: "В одному не маю жодного сумніву: голос Росії у світі майбутнього лунатиме гідно й упевнено". Відповідь сама по собі викривальна й доводить, що російський президент вірить лише у право сильного та воліє розв’язувати світові проблеми не діалогом, а кулаком, хоча російська пропаганда, звісно, стверджує протилежне. Щоправда, наступна фраза намагається втопити це самовикриття й звичній демагогії: "Це зумовлено й нашою традицією, і нашою внутрішньою духовною культурою, самосвідомістю, й нарешті самою історією нашої країни як самобутньої цивілізації, унікальної, проте такої, що не претендує самовпевнено й хамовито на свою винятковість".

Після того, як послухаєш виступи Лаврова, Небензі та й самого Путіна, що елегантно пожартував над Небензею, запропонувавши тому змінити прізвище на Бензя задля "позитивного порядку денного", розумієш, що із хамовитістю в російської цивілізації все гаразд. Так само як і з шануванням начальства. Спробував би той-таки Небензя запропонувати Путінові змінити прізвище на Распутін як таке, що найкраще відображає те історичне розпуття, на якому стоїть Росія! А ще Володимир Володимирович знову обстоював багатополярний мир, забувши, що саме такий мир призвів до двох світових воєн.

Читайте також: Роздратування Путіна свідчить, що Україна та її церква – на правильному шляху

А на день раніше, виступаючи на VI Всесвітньому конгресі співвітчизників, що мешкають за кордоном, Путін напосівся на Україну та Вселенського патріарха, не називаючи останнього на ім’я. Він заявив: "У хід ідуть і русофобія, на жаль, інші форми крайнього, агресивного націоналізму. В Україні, ніде правди діти, у країнах Балтії, в низці інших держав переписується історія, ведеться боротьба з пам’ятниками, з російською мовою. Людей залякують і просто тероризують. Природне для кожної людини прагнення зберегти своє національне коріння оголошується злочином, сепаратизмом. Не можу сьогодні не сказати і про зусилля Російської православної церкви, інших наших традиційних конфесій – ісламу, юдаїзму, буддизму. На жаль, зараз їх намагаються в той чи той спосіб роз’єднати, розірвати ці зв'язкт, розтягти по "національних домівках". Хочу наголосити одне: політиканство в такій чутливій сфері завжди оберталося тяжкими наслідками, й передусім для тих, хто це робить. Наш загальний обов’язок – передовсім перед людьми – зробити все задля збереження духовної та історичної єдності".

Знов-таки, й тут усе свідомо перевертається догори дригом. Загалом переписування історії – це постійний процес, без якого не може існувати історична наука. Кожен чесний історик, який прожив досить довге життя, встигає неодноразово змінити свої погляди з того чи того питання, й зовсім не через політичну кон’юнктуру, а лише внаслідок відкриття нових фактів і появи нових теорій. Але саме в Росії зараз історія активно переписується з офіційних імперських позицій. І повністю знищується, приміром, українська мова в окупованому Криму. А Вселенському патріархові, що розпочав процес надання автокефалії українській православній церкві, Путін за "розтаскування православ’я по "національних домівках" погрожує "тяжкими наслідками".

Цей факт ще раз наголошує на цілковитому одержавленні Російської православної церкви, яку Кремль розглядає як своє найважливіше знаряддя для підтримки впливу в межах "русского мира" як його головну "духовну скріпу". Справді, маргіналізація РПЦ в Україні загрожує їй перетворенням на звичайну національну православну автокефальну церкву, подібну до румунськії чи болгарської. Сьогодні ж Путін бачить у РПЦ справжню вселенську церкву, покликану підпорядкувати Росії весь православний світ і стати духовним стрижнем відродження імперії. І готовий за неї до кінця воювати з Константинопольським патріархатом. Для нього абсолютно неможливо погодитися з тим, що УПЦ Київського патріархату й Українську автокефальну православну церкву більше не можна називати "розкольниками", й він готовий наказати патріархові Кирилу оголосити "розкольником" самого Вселенського патріарха Варфоломія І. Відомо, що предстоятель РПЦ менш самостійний, ніж навіть обер-прокурор Священного синоду в Російській імперії, і без команди із Кремля нічого серйозного не робить. Але успіхи Кремля на духовному фронті стають деделі скромнішими, а невдачі – дедалі болючішими.

Читайте також: Імла над Росією густішає

Залякати константинопольського патріарха Росії не вдалося. Представник Константинопольського (Вселенського) патріархату у Всесвітній раді церков архієпископ Телміський Іов заявив, що Константинопольський патріархат за певних умов може позбавити автокефалії та статусу патріархату Російську православну церкву, оскільки церкви Московського патріархату з юридичного погляду більше немає в Україні, а всі українські священнослужителі мають підкорятися Вселенському патріархові: "Навіть якщо брати історію Православної церкви в Росії, то бачимо, що її автокефалію було самопроголошено 1448 року, коли в Москві обрали митрополита Іону самостійно, без дозволу Вселенського патріархату. Цікаво наголосити, що ніколи не надавався православній церкві в Росії томос про автокефалію! У 1589-1590 роках Вселенський патріарх Єремія II просто нормалізував ситуацію, піднісши цю кафедру на патріаршу гідність, при тому, що було дозволено Московському архієреєві "називатися" патріархом за умови, що він має поминати патріарха Вселенського та вважати його "своїм головою і першим», як сказано в грамоті". А всі решта автокефалій (у Греції, Сербії, Албанії тощо) були проголошені Вселенським патріархом.

Як наголошує архієпископ Іов, "у православній церкві адміністрація церкви завжди збігається з адміністрацією державною, земською – це не я вигадав і не патріарх Варфоломій, це сказано у 17-у правилі Четвертого Вселенського собору. Тому в принципі, коли з’являється нова держава, – це не обов’язок, але вона може просити про автокефалію для своєї церкви". За його словами, важливим чинником автокефалії УПЦ стало те, що "в Україні є багато православних вірян, які хочуть бути в церкві, але не хочуть мати зв’язків із православною церквою в Росії через конфлікт на Донбас". А якщо РПЦ ставить під сумнів право Константинополя надавати автокефалію Україні, вона "має відректися від своєї власної автокефалії, тому що патріарший статус їй надав у XVI столітті Вселенський патріарх Єремієя", оскільки "московському архієреєві надано право називати себе патріархом при тому, що він має визнавати Константинопольського патріарха як свого голову". І, як заявив архієпископ Телміський, із канонічного погляду "сьогодні в Україні церкви Московського патріархату більше не існує. Усі архієреї в Україні де-факто, згідно з рішенням цього синоду, є архієреями Вселенського престолу, й тепер вони мають чекати директив Вселенського патріархату щодо свого подальшого функціонування й існування в перспективі надання автокефалії Православній церкві в Україні".

За цих умов розкольниками ризикує виявитися якщо не вся РПЦ, то принаймні та частина парафіян і кліриків УПЦ Московського патріархату, яка не визнаватиме майбутнього томосу про автокефалію православної церкви в Україні, оскільки, як слушно зауважує архієпископ Іов, "згідно з канонами церкви, на території однієї держави має бути лише одна православна церква, й ця автокефальна православна церква має об’єднувати всіх". Він переконаний, що для припинення кровопролиття в Україні "вистачить рішення однієї людини в Москві, тому що зрозуміло, хто яку землю бажає захопити". Але, судячи з останніх промов, Путін припиняти кровопролиття наміру не має. А сам Вселенський патріарх Варфоломій саме після путінських промов підписав із президентом Петром Порошенком угоду про співпрацю та взаємодію між Україною і Вселенським патріархатом, яка, за словами патріарха, допоможе прискорити надання автокефалії православній церкві в Україні. Отже, кордони "русского мира" невблаганно звужуються.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram