Відомий американський політичний журналіст і аналітик Джон Б. Джудіс назвав цю тенденцію "великим вибухом популізму" і присвятив їй одну зі своїх книжок (перекладена українською). Раджу ознайомитися з нею як прихильників, так і опонентів "популізму", бодай для того, щоб усвідомити природу цього явища, його причини і сутність, а головне –позбутися вульгарного розуміння "популізму", властивого одному вінницькому інтелектуалу, який волею долі опинився на посаді прем'єр-міністра України. 

Не буду переповідати зміст книжки, зазначу лише кілька речей, які можливо когось зацікавлять та мотивують самостійно ознайомитися із роботою Джудіса. 

По-перше, нема жодного сенсу розлядати популізм під кутом зору "добре" чи "погано". Це всього-навсього реакція на кризу представницької демократії та неспроможність політиків і урядів адекватно і своєчасно реагувати на запити суспільства, а подекуди – наслідок табу навіть на публічне обговорення цілої низки тем і проблем, які непокоять людей, але або відверто ігноруються політиками або настільки нівелюються "політкоректністю", що майже як у вченні Фройда витісняються до сфери несвідомого, породжуючи неврози. 

Читайте також: ТОП-7 причин феномена Зеленского

По-друге, "популізм" – це не ідеологія, а політична логіка – спосіб мислення про політику". Або як пише з цього приводу Джудіс, посилаючись на доробок іншого дослідника Майкла Казіна: "популізм – це мова, і ті, хто вдається до неї, уявляють звичайних людей як величну групу, не обмежену вузькими рамками класу; вважають своїх опонентів з-поміж еліти корисливими та недемократичними, прагнуть збурити перших проти других". Якщо хочете, це така собі "демократична, західно-європейська" версія "радянської історичної школи", де "народ" протистоїть "еліті", причому і перший, і друга розуміються як щось монолітне і внутрішнє недиференційоване.

По-третє, формула "популізм = соціалізм чи патерналізм" неправильна. Так само як хибною є уявлення про популізм як "за все добре проти всього поганого". З огляду на це, ті, кого Гройсман так любить винуватити у популізмі до популізму не мають жодного стосунку.

Основні опоненти і конкуренти Порошенка на майбутніх виборах – ані Тимошенко, ані Бойко не є популістами, як би їх не винуватили у популізмі Президент та прем'єр. Вони є опонентами і опозиціонерами – цілком респектабельними, прогнозованими, прагматичними політиками, які грамотно працюють зі своїм електоратом і цільовою аудиторією. Так само не є популістами і будь-хто з інших політиків другого чи третього ешелому опонентів нинішньої влади а-ля Садовий чи Гриценко. У нинішній ситуації роль популістів можуть виконати хіба що "не політики" (ще одна критично важлива ознака популізму) – Зеленський та Вакарчук. 

По-четверте, популізм свідчить про наявність у суспільсті зневіри у тому, що наявний істеблішмент (як владна, так і опозиційна його частини) зацікавлений та спроможний вирішити ті проблеми, які непокоять людей. Інакше кажучи, "важлива ознака описуваних популістичних кампаній і партій полягає в тому, що вони часто слугують сигналом попередження щодо політичної кризи".

По-п'яте, популізм може бути як лівим, так і правим: "Ліві популісти борються за народ проти еліти чи істеблішменту. Це вертикальна політика низів та середнього прошарку, які об'єдналися проти верхівки. Праві популісти борються за народ проти еліти, яку вони звинувачують у потуранні третій стороні, наприклад іммігрантам, ісламістам чи агресивним афроамериканцям". 

Читайте також: Волошина: Казус Зеленського вказує на повну дезорієнтацію українського суспільства

І на останок, на думку Джудіса "конфлікт і породжує той перелік ультиматумів, які популісти висувають до еліти. Це не звичайні вимоги, які на переконання популістів, стануть предметом негайних перемовин. Популісти переконані, що їхні претензії гідні й обгрунтовані, але вони не вірять, що істеблішмент погодиться їх задовільнити". 

Замість висновку: популізм не є ліками, популізм є симптомом; популізм спричиняється неефективною владою, відірваною від інтересів суспільства. Популізм ніде не вирішив тих проблем, на розв'язання яких зазіхав, втім всюди сприяв суттєвому пожвавленю політичних процесів, у такий спосіб опосередковано таки сприяючи вирішенню наявних у суспільстві проблем. 

Словом, популістичні рухи, якщо хочете, – це та щука з російської приказки, яка потрібна для того, щоб "карась" – влада, істеблішмент, панівний клас – не дрімали. 

П.С. між іншим, варто відзначити, що популізм виникає в обставинах близьких до марксистсько-ленінської "революційної ситуації", коли "верхи не могут, а низы не хотят".

З огляду на це, Зеленський та Вакарчук на президентських виборах – це все-таки краще, ніж Ленін "на броньовику" чи Пол Пот із червоними кхмерами, які з огляду на градус невдоволення українського суспільства цілком можуть стати "альтернативою" нинішній клептократії псевдо-патріотичних мародерів.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram