MENU

Україні час удатися до м'якої сили

3740 0

Які ваші асоціації з США? А з Великою Британією? Із Францією? Я не знаю, але вони точно є, пише у своєму блозі на "Новому часі" міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Погодьтесь, в голові одразу виникають образи, можливо, проявляються букви Hollywood на пагорбі, а по осінньому Центральному парку Нью-Йорка йдуть закохані, можливо, грають волинки та королева приміряє капелюшок, можливо, танцюють міми на площах і нестерпно пахне круасаном із кав`ярні. Можливо, щось інше. Але це все культурно-соціальні маркери, про які ви навіть ніколи не скажете, де ви вперше їх побачили чи почули. Кінематограф, музика, книжки сформували у вашій свідомості бренди цих країн. Культура чи, якщо хочете, м`яка сила – причина вашого ставлення до цих націй. Причина, яка перемагає всі новинні стрічки.

Бренду України досі не існує, як би не боляче було цього визнавати. Нам є багато чого сказати світу, але ми переважно комунікуємо політичні послання. Це добре, нас підтримують. Але цього замало. Потрібно емоційно передати світові, хто ми такі та чому варті уваги. Навіть героїчну романтичну історію Майдану ми належно й повністю не прокомунікували. Що говорити про культуру. А вона живе, розвивається та вже сама просувається на Заході. Держава лише поступово починає цьому сприяти.

Читайте також: Зневажений фронт: хто на барикадах культурної дипломатії?

У кліпі бренду Девіда Бекгма лунає музика гурту DakhaBrakha, наклади книжкок Сергія Жадана й Андрія Куркова виходять головними європейськими мовами, а фільм "Стрімголов" бере участь в артгаусних кінофестивалях. Коли створювали Управління публічної дипломатії, ставили амбітну мету сприяти експортерам нашої культури, й таким чином створювати той самий бренд, який змусить іноземця при слові "Україна" уявляти собі модерний самобутній мистецький продукт, заново переживати почуття, отримані на концерті чи фільмі, мати емоційну прив’язку до нашої країни, яка буде іншою, ніж "корупція, Росія, анексія Криму". Щось вдалося. Щось – ні. Але стало зрозуміло, що це слушний шлях, який потребує масштабнішого й, головне, менш формального та менш бюрократичного підходу.

Тому був створений Український інститут – аналог Інституту Ґете та Британської ради або ж, якщо хочете, Польського інституту чи Чеського центру. Всесвітньо розвинутих культурних мереж, які й змушують нас любити ці країни та їх самобутні культури. Можна називати це культурною дипломатією, пропагандою нашої країни, зовнішніми державними комунікаціями тощо. Суть не змінюється. Суть – "змусити" світ асоціювати нас із позитивом. Якого в нас насправді більш ніж достатньо. Ми хочемо презентувати бренд України як бренд динамічного відкритого суспільства вільних людей, які можуть і хочуть захищати свою свободу.

Окрім всього іншого, гарний імідж країни – запорука успішних зносин в інших галузях. Погодьтеся, легше укладати контракти чи вести переговори, заздалегідь маючи позитивне уявлення про візаві. Складніше вести неоголошену війну проти країни, чиєю культурою захоплюється світ.

Читайте також: Культурна дипломатія – критично важлива для України

Український інститут – це агентство із продажу української емоції та української ідеї. Чим більше людей нас "куплять" в емоційному сенсі, тим легше нам буде вести переговори з потенційними інвесторами про фінанси. І, що важливіше, тим легше нам буде протидіяти російській агресії та доносити правду. На жаль, у нас досі немає впевненості, що Інститут отримає необхідне фінансування. Протистояти російській пропаганді, вести боротьбу за розуми, за душі, за серця не можна з пустими руками та без необхідного інструментарію.

Для порівняння можна подивитись бюджети російських державних іншомовних телеканалів, географічних товариств та інших "россотрудничеств". Коли є неосяжні кошти, спрацює навіть повна прямолінійність і відсутність креативу. Спрацює навіть недолуга брехня.

Але наш шлях зовсім інший – шлях вільних людей. За нами правда. За нами нові ідеї. За нами модерна культура, яка швидко розвивається. І так, як ми підтримуємо наших військових, як підтримуємо наш дипломатичний фронт, маємо підтримати також фронт культурний. Або, уникаючи зайвої тут військової термінології, передню лінію нашої культури.

Так, ми навчились воювати. Та навчились переконувати нас підтримувати. Настав час навчитись в себе закохувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Павло КЛІМКІН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини