Напередодні річниці Майдану Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва провів опитування серед 80 українських експертів щодо оцінки подій узимку 2013-2014-го та їх наслідків на майбутнє

Найбільша кількість експертів вказали, що негативним наслідком Революції гідності є втрата Україною територіальної цілісності через збройну агресію Росії. Крім того, 16 експертів зауважили, що до негативних наслідків Майдану можна віднести падіння рівня життя українців, а також зниження росту економічного розвитку країни. "Але експерти зазначають, що до цього призвів не сам Майдан як такий, а реакція Росії на революційні події в Україні та її бажання скористатися тимчасовою слабкістю Української держави", – йдеться у прес-релізі за результатами опитування. То чи дійсно війна, втрата територій та зниження рівня життя є наслідками повстання гідності українців, їхнього прагнення до свободи? Розберімося.

Повзуча зрада України

Одразу ж згадується класична логічна помилка про півня та схід сонця. Мова про те, що людська свідомість схильна вважати подію два наслідком події один, якщо вони йдуть одна за одною. Якщо, наприклад, півні співають, й одразу після цього сходить сонце, то це зовсім не означає, що світанок настає через те, що проспівав півень. Події наче йдуть одна за одною. Але пов’язувати їх в один причиново-наслідковий ланцюг було би недоречним. Так і з Майданом. Падіння рівня економіки, грабунок, гроші, які вивозилися до офшорів ледь не "камазами", – все це було й до Майдану.

Ще до підписання асоціації експерти говорили, що економічна політика Януковичевих посіпак скерована на підтримання штанів лише до виборів 2015 року. Не приховували спрямування на вибори й поплічники тодішнього президента. Що робити далі, де брати гроші на підтримання курсу національної валюти – не знав ніхто. Країна настільки збідніла, що Янукович гоцав світом у пошуках фінансової допомоги. Врешті-решт він примудрився обміняти відмову від асоціації на російські три мільярди. Вже тоді наголошували, що єдина причина метушні "легітимного" між Європою та Росією полягає в намаганні виторгувати побільше грошей, аби протриматися до виборів. Тож пов‘язувати спустошену державну скарбницю з Майданом так же хибно, як вважати, що сонце не зійде, якщо не поспіває півень. Майдан фактично врятував країну від банди крадіїв і дав Україні змогу взяти курс на відновлення економіки та проведення реформ.

Читайте також: Із чого починалися Революція гідності й російсько-українська війна

Що ж до зарахування війни та втрати частини територій в наслідки Майдану, то й тут маємо певні логічні помилки. Росія почала повзучу експансію задовго до виникнення протесту. Інфільтрація російських агентів на найвищі посади в армії, розвідці, в уряді та в бізнес-середовищі почалася з перших днів президентства Януковича. Якщо раніше про російську приналежність українських топ-чиновників можна було тільки здогадуватися, то при Януковичеві керівні посади у стратегічно важливих секторах відкрито віддавали росіянам. Харківські домовленості, запрошення на ключові посади російських громадян, офіційний дозвіл ФСБ на роботу в Україні. Що це, як не підготовка до вторгнення?

Щось подібне відбувалося за першої спроби анексії Криму 1994 року. Тоді новообраний президент Криму Юрій Мєшков, який серед іншого проголошував, що його ціллю є приєднання Криму до Росії, одним із перших рішень після обрання запросив на посаду віце-прем'єра Криму російського громадянина Євгена Сабурова. Ба більше. Готувався до підписання російсько-кримського "Договору про взаємну військову допомогу". Закон про мову Ківалова-Колісниченка, намагання утвердити "Закон про референдум" – усе це підготовка до вступу України до складу РФ областями.

Додайте до цього той факт, що російські диверсанти Гіркін і Безлер, які зіграли ключову роль у захоплені українських територій, опинилися в Україні 2012 року. Змінивши імена, маючи українські паспорти, вони спокійно будували мережі, які потім використав загарбник. Закид в Україну диверсантів, створення та підтримка таких рухів як "Русское единство" Аксьонова почалися тоді, коли ані про який Майдан ще не йшлося. Все це свідчить, що активні дії з демонтажу української державності почалися з перших днів обрання Януковича президентом. Його недолуге правління мало би стати каталізатором народного гніву й початку російської експансії. Радше за все введення "російських миротворців" готувалося після виборів 2015 року, виграти які мав остогидлий усім Янукович. Майдан зірвав ці плани. Змусив ворога поспішати. Тож твердження про те, що аби не Майдан, Путін не рушив би на Україну, не відповідають дійсності. Рушив. Ба більше, він зробив це до Майдану.

Здача Януковичем Криму

У справі щодо державної зради Януковича є свідчення адмірала Військово-морських сил України Ігоря Воронченка. Спираючись на документи, він доводить, що Росія почала завезення у Крим додаткового палива, амуніції та медикаментів ще в грудні 2013 року. У розвідників такі дії називаються "накопиченням резервів". А на початку січня до Криму почали прибувати російські військові. Їх таємно розміщали по санаторіях і військових базах. Воронченко стверджує, що інформація, яку отримував він, за субординацією спочатку мала бути представлена найвищому керівництву держави. Тож Янукович знав про російських військових. Не міг не знати. За кілька місяців до розстрілів у центрі столиці російська військова присутність у Криму стала настільки помітною, що за вимогою військових були призначені навчання, під час яких планувалося завести на півострів додатково два батальйони із Дніпра.

Читайте також: Не риба, а вудка: значення перемоги Євромайдану

Відповідні плани із проведення військових навчань, за словами Воронченка, були доведені до особового складу. Навчання навіть були проведені. Але за фактом нічого із запланованого зроблено не було. Замість двох батальйонів у Крим була відправлена 25 рота. Таким чином, тодішні президент, міністр оборони та причетні до безпекового блоку особи просто проігнорували збільшення російської військової присутності на півострові. Ба більше – саботували спроби вдатися до адекватних упереджувальних дій.

Такий вигляд мала оперативна ситуація на час перемоги Майдану. Чи була вона наслідком протестів? Аж ніяк. Завдяки Майданові ворожий Україні режим було повалено. Згуртоване в багатомісячному протистоянні суспільство отримало змогу діяти. Два ці фактори стали ключовими для того, щоб ми сьогодні мали окупацію лише частини території та не перетворилися на російську вотчину на кшталт Білорусі. Солідарізація людей під час протестів стала фундаментом опору. А повалення зрадницької влади зробило можливим перетворити спротив українців загарбникові на системну політику держави.

Що було би без Майдану

Аби не бути голослівними, змоделюймо ситуацію "м‘якого" захоплення України Росією, яке відбувається не на тлі народних протестів. Як у Білорусі. Чи вдалося би суспільству швидко мобілізуватися та дати відсіч російської окупації, якщо б на вулицях не було стільки протестувальників? Чи були би створені структури для порятунку поранених, якщо б режим Януковича засідав у Києві та підписував "мирові" із загарбником? Відповідь очевидна. Згадаймо протести проти мовного закону та Харківських угод. Вони теж були численні. Але їх виявилося недостатньо, щоб зупинити російську експансію на далеких підступах. Уявімо, що російські бази з’являються в "російськомовних регіонах", які вже провели референдуми про мову та почали транскордонну співпрацю з Росією. Скрізь виникають "народні ради". Цей процес міг зайняти кілька років, під час яких проукраїнські сили витискалися б на маргінес. Якщо б режим не було повалено, якщо б Росія не змушена була поспішати, культурна й економічна руйнація України, розпочата "януковичами", поступово призвела би до повного поглинання.

Тож наслідки Майдану очевидні. Україна є. Вона розвивається та рухається геть від Москви. Майдан створив умови, надав вектори й дозволив українцям відчути власну силу. Без Майдану не було б мереж, які стали основою для рекрутингу перших добровольців. Так і добровольців не було б. Єдине, на що могла б розраховувати Україна, – це на партизанський рух, який не в змозі був би зупинити поглинання країни агресором. Урок Майдану полягає в усвідомлені, наскільки крихіткою є українська свобода та суверенітет. Наш власний досвід говорить нам, що без держави, тобто національної системи інституцій, навіть патріотична більшість не може протистояти системній агресії ззовні. Урок Майдану – це розуміння, що для гідного майбутнього українському народові потрібна власна держава. І що твориться вона вже після Майдану. На підставі вивчених або проігнорованих уроків.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram