Бути найкращим в усьому – чи не бути взагалі. Саме таке майже гамлетівське питання вирішують зазвичай люди, яких заведено називати перфекціоністами. Ось чимало доводів, аби негайно припинити ганятися за досконалістю. І порад, як це можна зробити.

Червоне чорнило проти зеленого світла

Усі, напевно, пам'ятають із дитинства, якими одержували після перевірки свої контрольні роботи. Там червоним (тривожним) кольором були підкреслені помилки і ним ж винесено невтішний вирок.

Але ж не геть усі завдання ми вирішували неправильно. Тож чому не виділялося, наприклад, зеленим те, що ми зробили правильно? Хоча б для порівняння і заради справедливості.

Читайте також: Як підняти самооцінку – блог психолога

Зараз шкільним вчителям намагаються взагалі заборонити використовувати червоний колір – як такий, що невротизує.

Але справа не лише в кольорі, а насамперед в тому, що, виховуючи, дітей не хвалять за досягнення, а критикують за помилки.

Тож у дорослому житті найбільш вразливі і слухняні намагаються не стільки вчитися новому і досягати вершин, скільки уникати помилок. Більше того – навколо себе помічають самі лише вади, і швидко розуміють, який світ недосконалий. Та й люди в ньому далекі від ідеалу.

Парадокс і драма перфекціоністів полягають в тому, що вони не лише занадто вимогливо ставляться до тих, хто їх оточує. Але і самі у їхньому розумінні майже ніколи не досягають тієї планки, котру самі ж для себе виставили. Отже ці зазвичай успішні і неординарні люди майже ніколи не бувають собою задоволені.

Якщо ж їм і вдається досягти чогось беззаперечно незвичайного, вони примудряються не порадіти за себе щиро, а вкотре виправдати і заохотити власний перфекціонізм. Мовляв, ну звичайно, я ж недарма прагнув досконалості, тож продовжуватиму так і надалі.

Синдром качки

Американська психолог, дослідниця невротичного прагнення людей до бездоганності, порівняла своїх клієнтів із качками.

Нам здається, що ці птахи легко і безтурботно плинуть за течією річки. Але ж ми не бачимо, як ретельно і невпинно вони при цьому перебирають ніжками під водою, щоб залишатися на поверхні і плисти у потрібному напрямку.

Так само й перфекціоністи тяжко працюють, щоб справити враження легкості й невимушеності.

Справляти враження – улюблене заняття таких людей. Здавалося б, що тут поганого. Скільки поем, романів, картин і музичних творів написано, щоб вразити когось.

Так, але самі прихильники досконалості рідко тішаться з того. Вони завжди зосереджені на тому, як виглядають збоку і чи не припустилися якоїсь помилки. Це робить їхню поведінку штучною, вимушеною.

Щирість, спонтанність – ось те, чого завжди бракує перфекціоністам, адже вони надзвичайно бояться здатися смішними. "Йому вдалося втриматися на тій грані, щоб бути дуже відвертим і не стати смішним", – говорив Бодлер про Ван Гога.

Великий голандець навряд чи переймався, чи смішно виглядає. Він знав це, приймав, кажуть, не любив, коли його живопис подобався. Бо дозволив собі бути собою.

Нудно бездоганні чи недосконало прекрасні?

Саме цього бракує перфекціоністам. Порівнювати себе з кимось із великих, щоб вкотре дорікнути собі за власну нікчемність, властиво для них. Мовляв, я ж не напишу краще за Гоголя, Моцарта, Мурашка чи Яблонську, навіщо взагалі за щось братися.

Такий підхід примушує поборників досконалості перфектно робити те, що вони вже знають, ніж опановувати щось нове. Як не парадоксально, працьовиті й вимогливі, вони у кращому разі уміють добре наслідувати когось, ніж вигадувати своє.

Зрозуміло, бо в основі їхнього розвитку – прагнення уникання помилок, а не творення власного всесвіту. Консерватизм, епігонство, міцний професіоналізм, намагання сподобатися – це про них. Політ фантазії, рух проти течії, азарт – зовсім не про них.

Досягнувши чогось у житті, перфекціоністи, як правило, зупиняються і в кращому разі повторюють власний успіх, переспівують самі себе, щоб не втратити і знов-таки не схибити.

Читайте також: 9 привычек, которые помогут быть энергичнее и бодрее каждый день

Вони не люблять і бояться вчитися. По-перше тому, що якщо ти вчишся, то вже за визначенням не є кращим. А це суперечить їхньому світосприйняттю. По-друге, вчитися – завжди означає робити помилки, виглядати в новій царині не найкращим чином. А це для них неприйнятно.

Мистецтво набивати гулі

Прагнення бути кращим в усьому, як не дивно, – головна риса прокрастинаторів. Часто вирішити якусь життєво важливу проблему, погодитися на нову роботу перфекціоністам заважає те, що, на їхню думку, зараз не найкращі для цього умови, що їм не вистачить знань, досвіду.

Або коли вони сідають за написання важливого звіту, виявляється, що треба поприбирати на кухні, випрати штори. Словом, вони часто взагалі не беруться за щось нове й цікаве тому, що не впевнені, чи зможуть це осягнути.

Якщо ви з таких людей, постарайтеся повірити, що все хороше у вашому житті – не завдяки прагненню бути найкращими, а скоріше всупереч йому. Що ви б так само досягли усього, тільки легше і спокійніше. Не доводячи нікому нічого.

Прийміть те, що ви, як і ніхто з нас, все одно не зможемо стати бездоганними, отже прагнути абстрактних ідеалів безглуздо. Це дозволить вам не картати себе за недосконалість, а радіти тому, що вдалося.

Дозвольте собі помилятися, ви ж не в школі. Сприймайте помилки як і все навкруги, що раніше дратувало і не відповідало вашим вимогам, не як щось погане, а як один із проявів себе. Такий підхід дозволить не оцінювати себе і світ, а із цікавістю спостерігати.

А психологія ментора зміниться на психологію вічного учня із його новизною і неупередженістю сприйняття.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram