Рішення саміту Євросоюзу продовжити санкції проти Росії, але не посилювати їх після агресивних дій Кремля в Керченській протоці – це і є європейський консенсус.

Може здатися, що він не відповідає тому рівневі небезпеки, який сьогодні очевидний для кожного, хто стежить за політикою Росії щодо цивілізованого світу. Але він є таким, якою є Європа.

В ЄС є група країн, упевнених, що на кожну агресивну дію Москви потрібно відповідати новими санкціями, підвищувати рівень реакції, показувати Путінові, що він не залишиться безкарним. Але позиції цих країн послаблені процесом виходу Великої Британії з ЄС і конфліктом Польщі з Єврокомісією. Балтійські країни самі по собі можуть не так вже й багато.

Читайте також: Як кілька філіжанок кави: желеподібний ЄС і його санкції проти РФ

І є група країн, які дуже хотіли би скасування санкцій проти путінського режиму. Позиція цих держав значно посилилася після формування нового уряду Італії, до якого увійшли й відверті прихильники Путіна. Саме після цього тріумфу популістів у Римі заговорили про необхідність повноцінної дискусії про доцільність санкційної політики.

Між цими двома полюсами – країни, які по суті дотримуються нейтралітету як щодо нових жорстких дій, так і щодо можливості відмови від санкцій. Саме ці країни вважають, що потрібно зберігати статус-кво. Нових санкцій не запроваджувати, щоб не загострювати ситуації та не ставити під загрозу інтересів власного бізнесу. Але і старих санкцій не скасовувати, щоб не створювати ілюзії, що ЄС капітулює перед Кремлем і готовий погодитися з його політикою.

Головну роль у цій групі відіграють "гранди" ЄС, Німеччина та Франція, які до того ж намагаються домогтися деескалації ситуації в Керченській протоці, здійснюють для цього дипломатичні зусилля на зразок запуску переговорів у "нормандському форматі" й побоюються, що нові санкції завадять їхнім спробам.

Тому європейський консенсус склався саме навколо позиції цієї групи країн. Свою роль, звичайно, зіграла їхня вага в Євросоюзі й об'єктивна реальність – Керченська криза. Саме тому італійці не наполягали на дискусії щодо доцільності санкційної політики, бо після чергових агресивних дій Кремля така дискусія була б не на користь його захисників.

Читайте також: Згубна забаганка автономії: Європа тяжіє до безпорадності

Зрозуміло, що Україна воліла би більшого – посилення санкцій проти агресора. Але 1 Росії хотілося б більшого – скасування санкцій за допомогою своїх прихильників у ЄС.

Об'єктивна реальність однак є такою, що складається тенденція на користь не просто продовження, а можливого посилювання санкційної політики в майбутньому. Тому що європейський консенсус базується на розрахунку, що Росія оцінить примирливий жест із непосиленням санкцій і виявить розсудливість.

Одначе це – помилковий розрахунок. У Москві сприйматимуть продовження санкцій як ворожу дію, а те, що їх не посилили, навіть не помітять. І ніякої розсудливості не проявлять. І ніякої деескалації не буде.

Росія змусить європейців реагувати жорсткіше – навіть якщо вони цього і не хочуть.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram