Судан є країною в якій День незалежності припадає на 1 січня, тобто місцеві мешканці відзначають одразу подвійне свято. Цього року свята припадають на 13 день народної революції. Люди перебувають в очікуванні, що 2019 рік стане останнім з 30-ти років диктаторського правління президента Омара аль-Башира. В усій Африці він входить до числа африканських авторитарних лідерів старої генерації, їх ще прийнято називати «10 автократів Африки ХХ століття». До числа цих осіб, окрім самого аль-Башира, також належать: Теодоро Обіанг Нгема Мбасого (Екваторіальна Гвінея, при владі з 1979 р.), Поль Бійя (Камерун, з 1982 р.), Йовері Мусевені (Уганда, з 1986 р.), Ідрис Дебі (Чад, з 1990 р.), Ісайяс Афеверкі (Еритрея, з 1993 р.), Дені Сассу-Нгессо (Конго (Браззавіль), з 1979 р. з перервою на 1992-1997 рр.), Абдель-Азіз Бутефліка (Алжир, з 1999 р.), Ісмаїл Омар Гелле (Джибуті, з 1999), Поль Кагаме (Руанда, з 2000).
Середній вік цих керівників вже перетнув межу у 70 років, майже усі вони є колишніми військовими, але при всій повазі до їхньої політичної живучості в даний час вони за рідким виключенням (приклад Руанди та Джибуті) вже не змозі генерувати нові сенси аби вести їхні країни шляхом прогресу. Проте старанно чіпляються за владу перетворившись у справжніх «республіканських монархів». Для них конституції це просто папірці, якими вони маніпулюють на власний розсуд, вибори є суто формальністю, а права людини порожнім звуком. Суданська революція, що є відголоском «арабської весни» може запустити процес широких політичних змін у Африці на Південь від Сахари.

Читайте також: Судан: продовження протестів та балансування на межі військового перевороту

В Судані в ході грудневих протестів загинули вже 40 людей (інформація опозиції), лише з величезним перенапруженням сил каральна машина долає народний опір, що не зменшується. У розпал революції президент аль-Башир робить новорічну промову, схоже, що останню, в якій зазначає, що вперше в історії країни бюджет Судану буде побудований на проектах розвитку країни, які будуть спрямовані на зменшення страждань людей від економічної скрути. Уряд обіцяє субсидіювати товари широкого вжитку, зокрема хліб та пальне, підвищить заробітну плату та утримається від підняття податків. Запорукою реалізації цього плану є партнерство Судану з Китаєм, Росією та країнами Перської затоки. Ці стратегічні партнерства повинні підвищити ефективність суданської економіки та забезпечать тверду основу для національної виробничої бази. Пекін вже зголосився відкрити нові кредитні лінії Хартуму, те саме обіцяє Катар, що перебуває у блокаді. Москва шле до Судану літаки з борошном та найманців. Зокрема 31 грудня на вулицях Хартуму вже зафіксували «Урали 4320», які зазвичай використовують російські приватні військові компанії в Африці та на Близькому Сході.

Читайте також: Заворушення в Судані. Масові радикальні протести охопили більшість великих міст

Проте народ продовжує бунтувати: у демонстрації в Хартумі біля президентського палацу 1 січня 2019 року загинула одна людина, а кілька отримали поранення. На вулицях столиці з’являються графіті: «аль-Башира до відставки».

1 січня ц.р. 22 опозиційних та урядових партії сформували «Суданський національний фронт за зміни», що висунув президенту аль-Баширу ультиматум: розпустити діючий уряд та парламент. Замість них має бути створена «Тимчасова перехідна рада» для управління країною. До її складу мають увійти представники партій та технократи. Саме під їх контролем пропонується провести вибори та перезавантажити політичну систему Судану. Проте «суданська вулиця» не вважає це варіант прийнятним та прагне дострокової відставки президента аль-Башира.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram