Криза формальної освіти чи жага нових знань? Не знаю, що привело до масового відкриття у великих містах України сотень заходів неформальної освіти. Семінари, курси, лекції з різних галузей знань. Від архітектури до інстафотографії, від популярної механіки до політичної історії та медіаосвіти.

Важко порахувати, яких дисциплін більше в фокусі уваги охочих до знань. В одному місті, наприклад в Одесі, здається більше гуманітарних тем, в Харкові переважають технічні, а у Львові – культурологічні. В Миколаєві збирається в середньому до 10 осіб, а в сусідній Одесі – більше 2-х дюжин.

І це триває вже добрих 5 років. В часи Майдану рух "за знаннями" посилився, він набув елементів лікування страху. З вуличного лекторію народився навіть Університет Майдану. Кожного вересня долучаються до груп неформальної освіти нові студенти. Що це?

Данина моді

Перше що спадає на думку, коли хочеш збагнути це явище – тренд. Люди займаються самоосвітою, бо їм не вистачає знань з вишу. Одні шукають нову роботу, тому хочуть опанувати новий фах. Інші – давно хотіли засвоїти щось… Треті, взагалі кинули навчання в нелюбому університеті, бо розклад не задовольняв. Хотілося поспати зранку, тому й ходять тепер вечорами по коворкінгах на лекції. У більшості вони зустрічають тих самих викладачів, що й в університетах.

Читайте також: 

Тут ми підійшли до визначення стейкхолдерів неформальної освіти серед українців. Тисячі університетських викладачів після роботи в стислих аудиторіях вечорами підробляють в "3-х місцях" (коворкінгах, навчальних центрах) на освітніх лекціях. Майже завжди з більш цікавим матеріалом, бо тут працюєш не за вказівками МОН, а для живих, допитливих людей, які хочуть "свіженької" інформації чи нестандартної подачі історичного чи класичного матеріалу. Ну скажіть, яка нова інформація може бути про культуру середньовічного ренесансу? Але можна по-іншому подати.

От і здається, що люди різних вікових та освітніх щаблів, зібрані в одній аудиторії, виконують не тільки соціальну місію, але й методичну – мимоволі формують нову освітню культуру.

Саме з культури та екології різноманітних курсів – прірва. Здається, ще не всі відкрили для себе різне "дегенеративне" мистецтво, яке було майже 100 років під забороною. Потроху мовні (українські) курси й школи відкриваються в русифікованих містах.

Вже можна побачити в резюме молодих спеціалістів перелік курсів, які вони "взяли" до 20 років. Деякі кидають університет/інститут, влаштовуються на роботу й далі ходять на різноманітні курси. А ще на йогу записуються чи бігати починають.

Люди шукають себе, точніше своє місце в житті. Нічого в цьому дивного немає. Знаю декілька пар чи подружжя, які зустрілись/покохали один одного саме на освітніх курсах. Але…

Це і є мотивом цього допису! Для багатьох цей рух неформальної освіти спотворює реальність. Та поглиблює наслідки синдрому Даннінга-Крюґера. Ще Дарвін колись сказав: "невігластво частіше дає впевненість, аніж знання". Наведу приклад.

Знайома урбаністка, яка вчилась на престижному факультеті міжнародних відносин, занурилась у «двіж» освіти дорослих в бібліотеці й навіть не шукала роботу за фахом. Маючи непогану англійську, тепер вона «піарить» архітектурні курси не в своєму рідному місті.

Знаю одеських медійників, які бідкаються, що їх "шибка поросль" – дівчата та хлопці, які добру п’ятирічку робили цікавий контент та рахувались студентами місцевих вишів "подались" до Києва. Та ходять там вечорами до коворкінгів за знаннями. Вдень, здебільшого працюючи SMM-фахівцями, а в кадрах покриваються пилом їх дипломи юристів, вчителів, лікарів…

Тому зсув з академічного навчання до неформального не можна вже ігнорувати. Інформаційна ера вимагає від людини навчання протягом життя. Деякі майже 2% наших співгромадян це вже засвоїли. Але більшість поки очікує. Ви запитайте у свого лікаря чи вчителя дітей: коли вони були на навчанні?

Читайте також: В українських школах і досі правлять "паперові королі"

Тотальне відставання у технологіях, у розвитку креативних індустрій та освіті почалось не вчора. Наздогнати важко ще й тому, що після курсів та декількох семінарів, найбільш прудкі "за конкурсом" займають "цікаві" посади де… нічого не можуть реалізувати. Чому? Бо вони самі у більшості жертви синдрому "бульбашки" чи ефекту Даннінга-Крюґера, який міленіалів майже всіх "накрив". Вчились не регулярно, хаотично кар’єри будували на "хайпі", а не фактичних досягненнях, в результаті кваліфікація – уявна (ними), а не реальна. Свої помилки не визнають, а "списують" на обставини нашого "збоченого" буття. Якщо що, можна за кордон поїхати… Від 1-го січня за Зеленського в президенти "затопили".

Маємо стан справ, коли одні продовжують ніби вчитись. Вчора він погано засвоїв функціонування ринку цінних паперів, а сьогодні – взявся налагоджувати електронні торги в державі. Можете собі уявити, які зараз торги трапляються? Кейс, на жаль, реальний.

Можна було б перелічити «подвиги» інвестбанкірів, які взялись за політику чи менеджмент інфраструктури, ніби репортерів, які дотичні реформам поліції. Мені здається, що я зрозуміло окреслив проблему. Вона також посилюється тим, що люди з недостатньою впевненістю в своїх силах, скоріш за все, нікуди не спішать на навчання! І це погано. Їх значно більше! Вони бачать тотальну некомпетентність, яку демонструють їх більш численні розкуті чи соціально активні співгромадяни й замикаються.

Читайте також: Сертифікація вчителів – величезний шанс заявити про себе на всю країну та знайти кращу роботу

Була яскрава мить 2014-15 років, коли постав український волонтерський рух, в якому вимагалась проста дія й навички, а не розмови та змагання за посади. Тисячі нових облич з’явились в медіа, але в житті – ще більше. Вони хотіли бути корисними своїй державі й були ними. Керували автомобілями, робили їжу та маскувальні сітки, збирали речі та допомогу. Деякі пішли добровольцями на фронт. Когнітивні викривлення стали відвойовувати простір в мирний час, коли стали формуватись "нові" правила. Знову не за кваліфікацією, а за "доцільністю", замаскованою навичками нахабства…

Що з цим робити?

Можна поїхати звідси! Що робить багато. А можна вчитись, спілкуватись та робити висновки. Але освіту у всьому звинувачувати точно не треба.

Неформальна освіта може бути підмогою, але відмовлятись від академічної – непрактично, тому що вона накопичила багатовіковий багаж. За допомогою освіти для дорослих можна наздоганяти, поглиблювати свої знання. Непогано було б, якщо консультанти з неформальної освіти могли порадити матеріал та тренерів, щоб знову не гаяти час.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram