Шановні читачі, до вашої уваги – традиційна добірка найцікавішого зі світу блогосфери за сьогодні, 10 січня

Подвійне європейське завдання для України

Примусити вітчизняну еліту взяти проєвропейський курс було непросто: майже два десятиліття поспіль вона (та й усе суспільство) вихляла, шарпалася та пручалася. Пильнувати за дотриманням узятого нею курсу доведеться не одному поколінню українців. Але складність ситуації в тому, що наші західні візаві ведуть об’єднану Європу шляхом, у якому остання дедалі більше сумнівається. І для України це становить реальну небезпеку: замість віднайдення власних цивілізаційних основ захопитися впровадженням ідеологічних догматів. 

Трюфелі, жаб'ячі та равликові ферми: як українці опановують новий сільськогосподарський бізнес

В Україні жаб’ячі лапки не вважають поки що популярним і поширеним продуктом. Тому виробники жаб співпрацюють з великими продуктовими магазинами і ресторанами в Україні, але в основному вирощують їх на експорт. У світі скорочується популяція жаб у всьому світі, зокрема в найбільших країнах-виробниках (Індонезії, Китаї і В’єтнамі), тому попит на українських жаб зростає. Сертифікат на експорт жаб’ячої продукції до Європейського союзу нині мають 5 вітчизняних компаній. Основний покупець – Франція.

Хто б не посів крісло на Банковій – жодні очікування населення реалізовано не буде

Судячи з того, що пишуть в очікуваннях від президента різні люди, ніхто, взагалі ніхто не вимагає від президента (не важливо, якого) того, що він реально може зробити. У нас насправді щонайбільше 5% населення у принципі розуміє зони відповідальності та впливу різних інституцій. Хто б не посід крісло на Банковій – якщо ця людина не запроважить тоталітаризм (проте в Україні, маю надію, зробити це не вдасться) – жодні очікування населення реалізовано не буде. Просто тому що ці самі очікування не відповідають повноваженням.

Світлина італійського фотографа, із загиблим українським захисником, отримала золоту нагороду міжнародного конкурсу в Японії

"Італійський фотограф Роберто Траван, перебуваючи в лютому 2017 року в районі бойових дій на сході України, зокрема в промзоні Авдіївки, був вражений самовідданістю українських воїнів та зробив багато фотографій. Та фотографія, на якій зображений український Герой Сергій Кобченко, кидається у вічі, оскільки містить незвичну деталь: в одному з відділень тактичного спорядження міститься православний хрест, який оберігав сержанта...але, на жаль, не зберіг", – зазначає прес-служба Міністерства оборони України.

Як нам "русский мир" шкодить

Наше ототожнення себе з "руссю" та визнання, що існує якась "руськість", дуже вигідне росіянам – вони цю "руськість" також охоче пропагують і звеличують. Мовляв, усі ці непорозуміння минуть, а Русь у складі Росії, Білорусі й України зі своїм особливим шляхом (який прокладає Москва на правах старшої сестрички) залишиться. Тому, як на мене, "Русь" має залишатись у підручниках історії, а сперечатися за неї з Росією – так само мудро, як претендувати на Кубань під тим приводом, що тамтешні росіяни-путінофіли теж вимовляють фрикативне "г" і скількись поколінь тому були українцями.

Як спадщина останнього голови Верховної Ради СРСР визначає наше життя

Саме Лук'янов є автором концепції, згідно з якою утримання радянських республік має відбуватися шляхом провокування розколу та міжнаціональних конфліктів у них. Цю концепцію активно підхопили чекісти, які домагалися посилення своєї ролі в умовах нової нестабільності. Але її спонсором був саме союзний центр – “16-а республіка”, за влучним визначенням одного з радянських журналістів-чекістів. Анатолій Лук'янов був не просто головою парламенту цієї “16-ї республіки”, він був архітектором її виживання і, як зараз кажуть, “куратором” її сепаратистських проектів.

Кожні великі свята – як маленька смерть

По святах ми почуваємось, як гульвіси, котрих випхали з теплого затишного генделика в їдку морозну ніч. За нами зачинено двері, проситися назад – марні надії, бо можна вхопити від охоронця і зрештою нарватись на рахунок за побитий посуд, і тому тепер – тільки вперед. Ми стоїмо перед порожньою нічною вулицею, за спиною ше трохи пашить тепло минулих свят, але стояти на місці не вихід – тра’ йти далі. Кажуть, у такий час починається епідемія депресій, бо треба знову собі придумати, нащо жити далі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram