Смерть останнього голови Верховної Ради СРСР Анатолія Лук'янова є непоміченою подією для більшості українських громадян.

Найближчий соратник Михайла Горбачова, який зрадив свого благодійника у серпні 1991 року заради союзу із членами ГКЧП – але так і не наважився увійти до складу комітету путчистів, Лук'янов не видається яскравою політичною фігурою. Але при цьому всі ми живемо в умовах, які створені його політичними розрахунками. І це не перебільшення.

Саме Лук'янов є автором концепції, згідно з якою утримання радянських республік має відбуватися шляхом провокування розколу та міжнаціональних конфліктів у них. Цю концепцію активно підхопили чекісти, які домагалися посилення своєї ролі в умовах нової нестабільності. Але її спонсором був саме союзний центр – “16-а республіка”, за влучним визначенням одного з радянських журналістів-чекістів. Анатолій Лук'янов був не просто головою парламенту цієї “16-ї республіки”, він був архітектором її виживання і, як зараз кажуть, “куратором” її сепаратистських проектів.

Читайте також: Як радянське минуле підживлює конфлікт Росії із Заходом

Із Литвою – першою зі збунтуваних республік – розправитися за допомогою національних конфліктів не виходило. Росіян там було не дуже багато, й хоча союзний центр намагався активувати польський національний рух, полякам він традиційно не довіряв. Однак уже в Латвії та Естонії шовіністи продемонстрували свої можливості: на противагу Народним фронтах, які виступали за самостійність республік, створили інтерфронти, стали говорити про "російську Ригу" й "російську Нарву". Але справжня катастрофа сталася, коли взялися за Грузію та Молдову. Конфлікти в Абхазії, "Південній Осетії", Придністров'ї не врегульовані досі, й мало хто пам'ятає, що починалися вони ще тоді, коли існував Радянський Союз.

За допомогою аналогічного інструменту намагалися підірвати і владу Єльцина в РРФСР. Відповіддю союзного центру на суверенітет Росії стала суверенізація російських автономій – цей процес тоді активно підтримували у Кремлі. Наслідки цієї суверенізації стануть очевидні вже після краху СРСР. Жодна автономна республіка союзною так і не стала просто тому, що зник Радянський Союз. Ба більше – готовність Єльцина погодитися з його зникненням була пов'язана не тільки з бажанням позбутися Горбачова, а й із прагненням позбавити російські автономії можливість виходу зі складу Росії. Однак самі процеси суверенізації не зупинилися, їхнім результатом стали дві російсько-чеченські війни й остаточне оформлення в самій Росії авторитарного чекістського режиму.

Читайте також: "Сталін не винен": історичне рішення російського суду

Чому концепція Лук'янова не застосовувалася тоді до України, пояснити просто. Після перемоги Єльцина на виборах голови Верховної Ради РРФСР, а потім і президента Росії саме Україна стала головною надією "16-ої республіки". Однак уже після краху Радянського Союзу, коли Лук'янов перетворився на політичного пенсіонера, його підходи повністю успадковало нове російське керівництво. Якщо у своїй країні новий Кремль безжально придушував спроби відокремитися від Росії, то в сусідів він допомагав сепаратистам, підтримував їх, створював нові конфлікти. Віце-президент Росії Олександр Руцькой особисто приїхав до Тирасполя підтримати "владу" Придністров'я – незважаючи на те, що керівництво цієї вигаданої в Москві "республіки" підтримало ГКЧП, а президент Молдови Іон Снігур підтримав Єльцина. "Суверенітет" Придністров'я стала забезпечувати російська армія. З Абхазією та Осетією Єльцин обдурив і першого грузинського президента Звіада Гамсахурдіа, і його наступника Едуарда Шеварднадзе.

Але найважливіше – так це те, що у Кремлі вирішили випробувати “інструмент стримування” на Україні, якщо вже ця країна не хоче будувати нову союзну державу. Так і дійшли до анексії Криму й окупації Донбасу. І в результаті не тільки грузини з молдаванами, а й ми з вами стали жити у країні Лук'янова, країні, яка не контролює власних кордонів. Спадщина колишнього голови Верховної Ради СРСР виявилася довговічнішою за його довге життя.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram