Ця постать знакова і показова у засадничій відмінності та діаметральній протилежності українського державотворення та формування органів влади від радянського/совєтського.

Українські органи влади формувались з тих, хто мав високі професійні здобутки до приходу у владу та та професійну освіту.

Радянські органи, з огляду на відсутність можливості вирішувати значимі питання, Які вирішувала партія, формувались за партійною приналежністю і за скеруванням партії. Ніхто й ніколи не вимагав від скерованого партією міністра знання мови корінного населення республіки. А дійсно? Де взяти номенклатурщина, який знає українську, грузинську, узбецьку та інші мови. Знає російську,і цього достатньо та вистачає.

Тому, важко або й неможливо пригадати значимих міністрів жодної республіки та й союзних міністерств. Це була погана практика, тому союз і розвалився, але зберігати та продовжувати радянську практику в Україну, це прирікати її на розвал та руїну.

Звідси і практика висунення в кандидати на владу людей, які не мають ні професійних, ні організаційних, ні жодних інших здобутків.

Загалом нам повезло тільки з тим, що хірургію, акушерство та стоматологію в радянський період не оголосили буржуазним пережитком. Навіть ті, хто проголошувався визначальним хірургом, в разі особистої потреби, їхали робити собі оперецію в Німеччину. Якщо всіх радянських кутюр’є готувалися на курсах крою та шиття в районному Будинку офіцерів, то для підготовки «висококваліфікованих фвцівців були заклади «красних професоров» та інститути.

Хто в нас зараз не може стати юристом та готувати їх? А хто не може стати народним депутатом, міністром та навіть президентом? Головне, щоб він не був «українським націоналістом». За відповідним листом підписаним відповідно підібраними 150 народними депутатами ВРУ вони були третьою воюючою стороною Другої світової війни, тому, подібно до нацистів, які вчинили ґеноцид євреїв, вчинили ґеноцид польського народу. А що ці люди влагалі нічого ніколи не читали? Так, можливо.

Читайте також: Кто заказал легендарного генерала Карбышева

Такий підхід, навіть, якщо це треба для зупинки розвитку та відновлення України, то будь-хто з громадян ереф отримає громадянство і зразу ж стане депутатом, так як таких масово висунули претендентами в президенти.

От уявіть, що б з нами було, якщо, кожен, хто нарізав ковбасу, тримав плоскогубці та мав домашню кішку міг, при бажанні стати хірургом, стомалологом та акушером. Саме такі стали міністрами, депутатами, мерами і навіть хочуть бути президентами. Ви б пішли до стоматолога, який до вашого візиту тілььки дрилькою дірку в стіні зробив? Але ви спокійно сприймаєте, що людина з подібним домвідом хоче отримати над вами всю повноту влади?

З хірургами нам пощастило, і вони рятують людські життя. Зі стоматологами також, і сьогодні , завдяки їм, відвідування зубного не є найбільшим жахом, як це було ще 10-20-30 років тому.

А акушери кваліфіковано і компетентно допомагають приходу в цей світ нової людини.
В радянському режимі парламент та судова система була тільки декорацією, щоб світ дурити.
А чому ми дозволили переконати себе, що для них непотрібні компетентність та професіоналізм, а це легко і просто будуть і можуть робити всі бажаючі.

Тому треба згадувати і повертати в національну пам’ять Українських правників і Українських парламентаріїв. Одного з них ми згадуємо і сьогодні. Це:
ІВАН МАКУХ

Почесний член «Просвіти»
Випускник юридичного факультету Львівського університету
Міністр внутрішніх справ в національній державі українського народу.
Депутат Галицького сейму та сенатор Сенату Польщі.

Про Нього:
Народився 17 вересня 1872 р. в селі Верхній Дорожів на Львівщині.
Навчався у Львівській академічній ґімназії. Вже тоді познайомився, співпрацював та допомогав Іванові Франкові та Михайлові Павликові. Тому і став членом створеної ними першої української політичної партії РУРП.
З 1895 р., як дуже добре зараз знають всі студенти , став студентом юридичного факультету Львівського університету. 
І увага! Будучи студентом працював в адміністрації НТШ. 
Виникає питання:

А є хтось зі значних Українців другої половини ХІХ- початку ХХ ст., хто не співпрацював з НТШ та «Просвітою».
Відповідь проста і вичерпна: практично немає. Тому ці дві інституції так неохоче згадуються і в радянській еауці та освіті та їх продовженні, бо в сусідніх народів таких не було. Так піднімався, формувався та орозвивався український наро, вільний від спадкової аристократії з замашками і цінностями Середньовіччя.

У 1907 р. розпочавши професійну діяльність с у Товмачі на Івано-Франківщині одразу ж організував відділення «Просвіти», яка згодом створила читальню у кожному селі регіону.

Важко повірити?, що в кожному українському селі наприкінці ХІХ ст. була читальня «Просвіти», де був хор, театральний гурток, бібліотека, де кожен день збиралися людини, почитати, поспівати, подивитися театральну вистав, поспілкуватися. Ні вікових, ні ґендерних поділів. Реальна сільська громада. Не можливо нічого подібного знайти в окупаційно-тоталітарному режимі. Тому такі проблеми сьогоднішнього дня, які починаються з відсутності громад і спільнот.

1908-18 р. депутат, чи як тоді називалося, посол галицького сейму Добивався реформування виборчої системи, яка була спрямована проти українського населення.

А в нас всі зміни у виборчому законодавстві, тільки во благо депутатів, пройшли ті часи, коли 200 виборців могли вимагати звіту депутата. Він звідує тільки перед лідером партії, який вписав його в список і підтримав на окрузі.
1918р. секретарем громадських робіт у Першому державному секретаріаті.

1920 р. повернувся в Товмач , адвокатська та політична діяльність.
У1928 -30 р. Сенатор Сенату Польщі.
А тепер просто неймовірна історія.

Читайте також: Історик: Його картини – втілення абсолютної краси та досконалості

27.09.1939 р. був заарештований НКВД, але зумів втекти.
У 1939-1944 рр. жив у дочки неподалік від Заліщиків допомагаючи їй на фермі.

У березні 1944 р. разом з сім'єю дочки поїхав через окуповану Польщу, Словаччину, Угорщину, Австрію до південної Німеччини, де працював на винограднику У 1944 р. приїхав до своєї другої дочки, до Відня, але через бомбардування переїхали в район Зальцбургу.
До середини 1946 р. жив у у Халлайні поблизу Зальцбурга, де написав свої мемуари, які, як бачите на фото були опубліковані.
Помер 18 вересня 1946 р. та був похований на кладовищі Халлайну. Могила існувала до 1974 р.
Чому так сталося я не знаю. Тобто не знаю долю всієї сім’ї і родини.

Коли я був у Зальцбургу, то підїхав з австрійськими колегами в це містечко і на місцевий цвинтар, працівники якого сказали, що місце не було проплачене, а такі могили ліквідовуються і на їх місці виникають нові, а ми перші, хто на їхній пам’яті цікавиться цією могилою.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram