MENU

Мама особливої дитини: Як дати раду собі, сину й заробити на життя

1913 1

Жодна жінка не мріє стати мамою особливої дитини. Але якщо це вже сталося, це треба прийняти і рухатися далі.

Велику частину свого життя я проводжу з Богданом у лікарнях, тому найскладніше для мене питання – фінансове самозабезпечення. Адже, якщо не я, тоді хто?

Ще до Богдана у мене було відчайдушне, наповнене подіями життя і глобальні плани на майбутнє. Я мандрувала автостопом, ходила в гори, лазила по скелях. Я постійно була серед людей, займалася продажами, організовувала різні заходи, їздила у відрядження. Мої друзі жартували, що вони є свідками побудови "імперії Людмила Шамрай".

Моя "слабка ланка"

Народження сина мене пригальмувало, але я заспокоювала себе думкою, що дитина підросте, і я повернуся у свій звичний ритм.

Коли Богдан пішов у садочок, я намагалася влаштуватися менеджеркою, адміністраторкою, секретаркою, ким завгодно, аби працювати. Найперше питання, яке мені ставили на співбесіді, було не про мій досвід роботи. Мене питали "Скільки років вашій дитині?", а потім "Чи є на кого залишати сина?"

Читайте також: Блог особливої мами: Як я шукала і знайшла садок для свого сина

Я постійно чула відмову: "дитина буде заважати", "ребёнок – ваше слабое звено", і в підсвідомості заклалося, що я – дефективна. Що народивши дитину і не маючи підтримки родини, я стала жінкою з обмеженими можливостями.

Для мене це абсурдна ситуація, але моя подруга (мама двох діточок) влаштувалася на роботу, коли в анкеті у графі "діти" поставила прочерк. Їй було простіше, але ж не всім пощастило з бабусями.

Коли Богдану поставили діагноз, я відчула, що мій світ, мої мрії і надії остаточно зруйновані, що тривалий час (а раптом назавжди) мені доведеться займатися лише лікуванням та реабілітацією сина без можливості повноцінно працювати. Це дуже знизило самооцінку: якщо я – мама 24/7, то професійно, я – нуль.

"Не моя реальність"

Я змирилася з тим, що не дуже бажана співробітниця, що кар'єри мені не побудувати, і пішла прибирати під'їзди, офіси й квартири. Заради дитини жінка погодиться на низькооплачувану і некваліфіковану роботу, головне, щоб відпрошуватися і графік був зручний.

Я довго соромилася, що із вищою освітою, червоним дипломом, багаторічним досвідом продажів і угод, я мию підлоги й унітази. Згодом прийшло усвідомлення: "гроші не пахнуть", бо роблю це для того, щоб нагодувати та забезпечити свого малого.

Досі пам'ятаю, як вигрібаючи сміття, я періодично виходила зі смартфона в "паралельний" світ інших мам. В "мамському" чаті обговорювали, хто до кого їде в гості; який манікюр зробити; що приготувати чоловікові; які в них розумні дітки, вже знають віршики й співають...

То була не моя реальність, я змирилася з особливостями свого життя, з відчуттям власної дефективності. Інколи гризла себе: там мами-феїчки з гарними нігтиками, а я "чудовисько безшеллачне".

Нові знання

З під'їздами якось не склалося: важко було носити воду у відрі з поверху на поверх вгору-вниз. Мій одяг, волосся, руки вкривалися сивою пеленою бруду. Пил потрапляв усюди – в ніс, в очі, навіть в роті відчувався його присмак. А прибирання офісів і квартир годувало мене два роки.

Паралельно я розглядала можливості віддаленої роботи. Бо найідеальніший варіант для мене – це робота вдома з вільним графіком.

Коли знайомий веб-майстер запропонував допомогти йому з наповненням сайтів та інтернет-магазинів, я погодилася. Це була можливість отримати нові знання, яких мені не вистачало. Хай великих грошей я там не заробила, але навчилася працювати з сайтами на WordPress, Joomla, PHP, Opencart, чим займаюся і зараз. YouTube – теж чудовий майданчик для пошуку нових знань. За допомогою відеоуроків потихеньку намагаюся освоїти Photoshop.

Головне – знайти час. Все встигати неможливо, завжди доводиться чимось жертвувати, зазвичай сном. І важко одночасно продавати й розкручувати себе і випадати з життя (спеціалісти, лікарні тощо) через особливості дитини.

"Вірю в себе і свого сина"

Інколи від "доброзичливців" доводиться чути, що так, як я, жити неможливо: я ж нічого, крім сина, не бачу, краще віддати його до спецзакладу на цілодобове перебування і почати думати про себе, і жити для себе. Або поїхати на заробітки.

Я глуха до таких порад, бо вірю в себе і свого сина. Я мрію про програми для мам особливих дітей, які б давали можливість перевчитися, відкрити для себе щось нове. Це дало б поштовх у професійному розвитку. Щоб у мам була можливість відвідувати семінари, тренінги, курси разом з малюками. І я проти прив'язки до офісу. Є безліч робіт, які можна виконувати де завгодно, маючи ноутбук, інтернет і телефон.

Читайте також: Блог особливої мами: коли твоя дитина так і не заговорила

Я енергійна діяльна людина, тому постійно намагаюся вирватися з кола "дитина-садочок-лікарні-робота". Але я досі сумую за статусом вільної незалежної жінки. Мене тягне до людей, хочеться бути в колективі, бо не вистачає спілкування. І у мене досі є проблема з самозабезпеченням.

Якби я знала, що буду сама виховувати особливу дитину, я б навчилася шити-в'язати-вишивати чи пекти торти. Багато робіт мені не підходять через умови, буває й таке, що віддалена робота по-іншому оплачується. Дивно, коли, наприклад, контент-менеджер або івент-менеджер мають сидіти в офісі.

Мій найбільший досвід – це досвід мами, тому інколи страшно думати, що буде зі мною, з моїми навичками в майбутньому. Це дуже важко, коли на тобі відповідальність за життя та розвиток дитини, а руки зв'язані.

Інколи хочеться перенестися на декілька років вперед, коли все має налагодитися у Богдана. Я знаю, з часом мій син стане звичайною дитиною, просто на це потрібні сили і терпіння.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Людмила ШАМРАЙ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини