Ігор Коломойський каже, що Україні для змін потрібні мільйони Зеленських. Це, звичайно, гарний образ. Але самому Коломойському вистачить й одного – для того, щоб його вплив на політичне життя країни зріс у рази

Ми постійно ставимо собі помилкове запитання: а яким буде президентом Зеленський, якщо переможе? І як про це дізнатися, якщо сам Зеленський весь час мовчить і ні про що не може сказати? Але насправді потрібно шукати відповідь на зовсім інше питання: яким лідером країни буде Коломойський, коли переможе Зеленський? Адже Коломойський, на відміну від Зеленського, не мовчить. Він любить розмовляти.

Читайте також: Зеленський – пішак Коломойського: залізні аргументи

Впевненість у самостійності коміка та його можливостях я залишу його фанатам. Нічого нового в такій упевненості немає, як немає і в цьому ніякого значення. Багато українців вже 25 років із дитячою впертістю намагаються знайти собі ідеального президента, який вирішить усі їхні проблеми. Ці люди старіють, але не дорослішають – і своїх дітей виховують такими ж інфантильними й наївними. Втім, я не сумніваюся, що вже за кілька місяців ці ж самі фанати зненавидять свого обранця так, як вони ненавиділи його попередників – тому що нічого швидко не вирішиться.

Але лідером країни тоді вже буде Коломойський. А це означає, що олігархічне правління в Україні досягне своєї кульмінації. Олігархи тому й готові були послабити Віктора Януковича, що він намагався замінити їх "сім'єю". Їм тому й не потрібен Петро Порошенко (як і Юлія Тимошенко, зрештою), що такий президент намагається, за прикладом Кучми, бути їхнім третейським суддею, домовлятися з кожним – нерідко проти кожного. Успіх Зеленського – це успіх клубу. Хоча я не виключаю, що на першому етапі Коломойський спробує відсунути товаришів, але швидко зрозуміє всю безперспективність такого підходу. Тому що боротьба одного олігарха з іншими – це пожвавлення політики, а союз олігархів – це її зникнення.

Втім, внутрішні проблеми клубу олігархів не є такими важливими, як є важливим сам підхід Коломойського до політики. Зеленського чомусь стали порівнювати із Трампом, але насправді Трамп – це Коломойський. У чистому вигляді. Така ж політично недосвідчена людина, яка думає, що політика – це угода.

Читайте також: Atlantic Council: Чому президентство Зеленського було б катастрофою для України

Але якщо у Трампа не виходить домовитися навіть із Кім Чен Ином, так чому в Коломойського має вийти домовитися з Путіним? Політика це, звичайно, не угода. Це мистецтво адекватності та тверезого уявлення про свої можливості й можливості партнера. Політиці протипоказано бізнес-мислення. Але якщо президент-бізнесмен на чолі супердержави – це проблема, то бізнесмен на чолі такої країни, як Україна – це катастрофа неадекватності. І, до речі, саме елементи бізнес-мислення в діях Порошенка і стали причиною його прорахунків і невдач – у той час як політичне мислення допомогло п'ятому президентові України вижити й боротися на виборах.

Але найголовніше, втім, не в цьому уявленні про політику як про угоду – все одно з Путіним не домовиться ніхто, й Україна приречена на роки, якщо не на десятиліття конфлікту. Головне це те, що при владі залишиться та частина колишньої "помаранчевої" та "майданної" еліти, яка сприймає Україну як проект, яка щиро не розуміє, не відчуває Україну як країну. І яка, будучи цивілізаційним продовженням сусідньої Росії, не хоче собі в цьому зізнатися й виявляється в порожнечі – й не в Росії, але й не в Україні. Зеленський – дійсно символ такої України, русифікованої, яка не розуміє "навіщо все це", внутрішньо зневажає "село" й містечко, з якого сама ж і вийшла. Але при цьому з незрозумілих причин вимагає поваги в пана.

Перемога такої України не вирішить політичних й економічних проблем країни. Але може відкрити дорогу до нового українського повстання – повстання, яке вкотре здаватиметься антиолігархічнім, але насправді вкотре стане національно-визвольним.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram