Мене важко чимось здивувати, але такого відвертого прислужництва я не сподівалась. Щойно посполиті обурювалися, що інтелектуальна і творча еліта не вказує їм шлях до спасіння, як почалося. "Львівська еліта підтримує на виборах чинного президента". Всього кілька людей поставило свої підписи, а тінь впала на сотні мислячих і талановитих  галичан. "Спілка письменників підтримує чинного президента". 

Аякже, хтось нас питав, чи ми згодні підтримати. Мене пару разів запрошували на  зустрічі з місцевою владою, як Шевченківського лауреата, як правило, такі бесіди закінчуються підписанством. Та навіть якщо й ні, то мені ці високі чиновники осоружні і я ще не впала в старечий маразм, аби повірити, що їх направду цікавить доля України, а не власні кишені. Ну, і всілякі з’їзди партій, куди йдуть по приколу, а вертаються з підмоченою репутацією. Наостанок мене вбила заява групи Першого грудня. Люди ці й справді багато зробили для нашої культури, навіть самі призначили себе моральними авторитетами, і тепер знову підтримують чинного президента. Хоча могли б сказати: "Люди, голосуйте, як вам підказує ваше сумління". Але ліпше б мовчали, як мовчать про війну з Росією, зросійщення  і про те, як Україна перетворюється на Зомбіленд за потурання чинної влади.

Читайте також: Група "Першого грудня": Коли обидві правди справедливі, ставати на лише одну з них – небезпечно

Що мене також завжди дивувало, це віра нашого культурного бомонду в те, що він на щось впливає. Я не маю на увазі колишніх кадебістів, сексотів, номенклатуру, яка йшла по кістках до своїх авторитетних статусів. Це – прагматики й лицеміри. Для багатьох вони досі є кумирами попри стрибання в гречку з усіма попередніми президентами. Ні на що ви не впливаєте, дорогенькі. До вас ставляться як до брудних серветок, з відразою. У вас прихований статус придворних блазнів олігархів і чиновників. Раби найбільше кричать про свободу творчості. Для них важливі власні амбіції, а не доля  країни.

І вся ця кумедія буде відбуватися доти, доки не переможе сила, яка візьме рішучий курс на національне відродження, а не заглядатиме в рот Кремлю чи Євросоюзу. Економічне, соціальне, освітнє, культурне відродження, яке пройшли всі колишні колонії в Європі. А як вона переможе, коли дійсно національна еліта, без звань і статусів, не має власних медіа ресурсів, окрім соціальних мереж, заповнених перебіжчиками з заборонених російських. Заробить кілька лайків, бо "много букофф". Чи посполитим так уже потрібні самоспалення доведених до відчаю митців? Чи готові вони самі підтримати якісну українську літературу, а не дешевий укрсучліт чи модні закордонні бестселери? Чи готові піти на концерти українських композиторів, повести дитину в український музей, викинути імперське сміття зі своєї голови? Ні, не готові. Що вже казати про фронт, від якого щирі українці заховались під мамциною спідницею.

Читайте також: Пагутяк: Інтелектуальний та мистецький бомонд в Україні – це та сама радянська тоталітарна секта

Чому та сама Спілка та всі ці розгодовані амбіціями новітні кумири ніколи не захищають мову, архітектурні пам’ятки, довкілля? Бо їм невигідно заважати бізнесу, вони плекають надію розпивати чаї з олігархами і міністрами, випрохати гроші на свої проекти, які ніколи не сприятимуть національному відродженню, бо на це гроші не дають. За це переслідують, не пускають, замовчують, вбивають у начебто незалежній Україні, а насправді ошуканій, пограбованій і приниженій країні. Тому справжня еліта змушена як і за совка залишатись тихими божевільними, йти у внутрішню еміграцію, бо їй не дали змогу виховати покоління відповідальних людей, які любитимуть Україну завжди, у горі, і в радості.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram