Відкинувші нав’язане Кремлем "братство", Євромайдан з‘єднав дві розлучені проросійською владою ідентичності: національну та громадянсько-політичну. І тому визначив також два головні та взаємопов’язані стратегічні напрямки для розвитку України: відстоювання національної незалежністі й демократичних реформ.

Без успішних реформ ми можемо втратити незалежність, отже, національну ідентичність, у протистоянні агресорові. Найрейтинговіші кандидати (Зеленський/ Порошенко/Тимошенко/Гриценко) пропонують нам для вибору три основних підходи до вирішення соціально-економічних проблем разом яз питанням агресії:

– найперше обирати боротьбу з корупцією та, на цій основі, рух успішних реформ і вирішення питань обороноздатності й війни;

– найперше обирати конституційне перезаснування країни задля радикальних змін на краще;

Читайте також: Традиційна тактика не працює: як не змарнувати свій голос на виборах

– просто обирати поступовий соціально-економічний розвиток і на цій основі послідовно вирішувати питання окупації ив агресії.

Втім, без відстоювання та захисту національно-культурної незалежності ми не матимемо реформованої європейської країни. Вся складність полягає в тому, що відданість національній ідентичності не раціоналізується у словах демократичних програм. Вона дається взнаки хіба що в необхідних для національної легітимації кандидата його чи її обіцянках відстоювати державну незалежність через зміцнення війська, сприяти розвиткові державної мови й, загалом, гуманітарної сфери.

Держава, якщо демократична, – це насамперед гарант політичної ідентичності. На виборах вона має забезпечувати громадянам рівні права голосування в не менш убезпечених чесних і вільних виборах. Кандидати, які роблять глибоко персоналізоване чуття патріотизму програмою радикальноі боротьби за ідентичність як примус й обов‘язок усупереч свободі сумління кожного, сьогодні не мають великої політичної перспективи стати лідером країни.

Демократія захищає національно-культурну ідентичність саме як гарантії свободи людини самому обирати ідентичність. Обирати національну ідентичність кожним персонально. Це – нелегка суть європейської демократіі. Напрям до якої ми вже обрали.

Читайте також: Російський сигнал Україні: справжнє послання московської зустрічі Медведчука й Бойка

Саме тому лише кожний із нас сам на сам визначатиме ставлення кандидатів до питань національної ідентичності. Отже, кого обирати як віданного загальнонаціональній справі. Це є вибором кожного на рівні відчуття ф довіри. Рішенням не менш, якщо не більш важливим для нашого спільного існування, ніж вибір найкращої стратегії соціально-економічного розвитку.

Це є найглибша дилема вибору. І, думаю, тут головна його небезпека в разі колективної помилки й наступного протестного виправлення.

Ще раз: без відстоювання та захисту національно-культурної ідентичності ми не матимемо успішно реформованої європейської країни.

Якби нам не помилитись.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram