В українській політиці немає культури публічної дискусії або полеміки, пише у своєму блозі на "Новому часі" заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован. Та й у суспільстві особливо немає – не вчать цьому

Майже 20 років тому в Одеському економічному університеті ми організовували тренінги та змагання з дебатів як різновиду публічної дискусії. Мені вже тоді була очевидною слабка підготовка студентів у формулюванні тез для доведення своєї правоти, висунення своїх аргументів і контраргументів, але, що найголовніше, слабким було і прагнення студентів дотримуватися встановлених правил дебатів.

Українська політика – це війна всіх проти всіх, де всі методи гарні. Слабак той, хто дотримується правил, хто цінує етику. Сильний той, у кого голос голосніший, хто нахабніший і хамовитіший. Саме тому склянки з "Моршинською", вилиті на опонентів, "скотиняки" в кожному реченні, відверта брехня йманіпулювання – сумна буденність українського політикуму. Куди вже тут до аргументації, особливо в період активної політичної боротьби в соціальних мережах, на ТБ або стадіонах.

У 2008 році відомий програміст і венчурний капіталіст, один із засновників Y Combinator, Пол Ґрем (Paul Graham) написав невеликий есей "Як не погоджуватися". Ґрем зазначив, що люди не зобов'язані погоджуватися з думкою іншої людини – це нормально. Але збираючись заперечити, людина повинна зробити все можливе, щоби заперечити правильно. У цьому есеї він систематизував основні прийоми спілкування, ведення суперечок і спростувань в інтернеті, проте його система виявилася застосовна й у реальному житті, зокрема політичному. Його підхід, який демонструє ієрархію або різні відтінки розбіжностей, отримав незабаром назву піраміди Ґрема.

Піраміда Ґрема в українській політиці

Читайте також: Головний ворог – у Кремлі, головна проблема – внутрішня війна

Нижче я спробував застосувати підходи піраміди Ґрема до українського політичного дискурсу й до сьогоднішніх дебатів. На терезах занадто великий вибір – дуже хотілося б, аби дебати пройшли змістовно, а не як зазвичай. Отже, почнемо з найбрудніших і, на жаль, найпопулярніших методів ведення дискусії або суперечок.

1. Лайка або прямі образи (Name-calling)

Лайка – найнижча інтелектуальна форма в діалозі. Пряма образа – навмисне приниження честі та гідності людини, виражене в непристойній формі. У цьому разі слова вже не мають стосунку до справи. Ваш опонент навіть не намагається довести, що ви не маєте рації – він просто хоче вас образити, байдуже, ваша правда чи ні. Ось кілька прикладів із недавньої української реальності: Ляшко про Бойка й Мосійчук про Саакашвілі.

2. Перехід на особистості (Argumentum ad hominem)

Перехід на особистості – дуже поширений демагогічний прийом, за якого опонент спростовує ідею (дискредитує аргументи), дискредитуючи автора, а також провокує некоректну реакцію опонента. Прикладами переходу на особистості в українській політиці можуть бути ось такі пасажі, де Ляшко назвав Тимошенко "лисицею драною", а Тимошенко назвала Ляшка "чихуахуа" й "бобиком".

3. Претензії до тону (Responding to tone)

Коли опонент розуміє, що в нього немає достатньо аргументів, але при цьому є потреба зберегти обличчя, починає робити вигляд, що йому/їй не подобається ваш тон. Напевно, ось ця пропозиція Наталії Корчак стати перед дзеркалом і покричати є доброю ілюстрацією такого прийому.

4. Сперечання (Contradiction)

Прикладом сперечання (з обох боків) є ефір між депутатами Добкіним і Найємом. Має хлопчачий вигляд – ніби коли один іншому зухвало говорить: а ти відповідаєш за свої слова? Я відповідаю. А ти? А що я? Я теж відповідаю. Ось ти дай відповідь. Навіть у дворах вже так не сперечаються, чому ж це дозволяють собі політики? Емоційне сперечання може завести в глухий кут будь-які перемовини, але навряд чи доведе до істини.

5. Контраргумент (Counterargument)

Контраргумент – п'ятий рівень ведення суперечок. Напевно, перший, який є прийнятним. Вмінню не тільки ставити під сумнів позицію суперника, але й протиставляти йому/їй свої власні аргументи щодо заданої теми, є вже важливим умінням. Студентів на дебатах цьому вчать.

Читайте також: Рабство емоцій замість рабства розуму

Дуже важливо, що контраргументи з'являються тоді, коли вам важливо не тільки відбити/послабити позицію опонента, а й відстояти свою позицію (добре вже, якщо вона є, навіть, якщо неправильна). На 10 хвилині ось цієї суперечки депутатів Лещенка й Вілкула чітко видно, як правильно представляти власні контраргументи, наприклад, щодо теми антикорупції.

6. Спростування по суті (Refutation)

Це найпереконливіша форма висловлення незгоди з позицією опонента. Вона ж одна з найрідкісніших, оскільки її підготовка вимагає наполегливої та довгострокової роботи. Логіка цього прийому полягає в тому, що ви повинні мати можливість буквально цитувати свого опонента (його усну або письмову мову), й мати змогу розбивати його/її аргументи, знаходячи в них фактологічні або логічні помилки.

Ми часто бачимо, що саме так роблять ті, хто перевіряє факти, – але погодьтеся, що це зробити легко, коли в тебе досить багато часу й кави в офісі, й ти можеш довго думати й аналізувати. Під час дебатів це зробити складно, тому до них треба готуватися. Мені здається, відповіді Олександра Данилюка ось у цьому випадку є хорошим прикладом спростування по суті.

7. Спростування в чистому вигляді (Refuting the central point) 

Найсильнішим сценарієм проведення дебатів є спростування центрального (основного) аргументу вашого опонента. Фактично ви повинні надати незаперечний доказ його/її неправоти, не вашу суб'єктивну думку, а саме об'єктивні фактологічні докази. Ви говорили, що він помер – а ось він. Ви говорите, що економіка падає, а ось вона зростає.

На жаль, у світі постправди, об'єктивні факти впливають на формування громадської думки вже менше, ніж звернення до емоцій людей. На жаль, багатьом людям сьогодні вже не важливо, що насправді сталося, а важливо те, наскільки емоційно це сприйняли люди. Саме тому дуже часто на подання об'єктивних фактів ваш суперник найімовірніше відразу скаже: та ти дебіл, з тобою нема про що говорити, і його/її прихильники вибухнуть оваціями.

Якщо хочемо відбутися як держава й вирости як громадянське суспільство, ми повинні навчити політиків і самим навчитися аргументувати змістовно. Знову ж таки не обов'язково погоджуватися з їхньою позицією, але не можна дозволяти їм буцатися на сцені або обзивати одне одного. Сподіваюся, що політики почують їх, та й ми подорослішаємо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram