MENU

Рабство емоцій замість рабства розуму

2561 0

Коли Шекспір писав "Ромео і Джульєтту", він прагнув показати не ідеальне кохання, а згубність пристрасті. Коли Расін писав "Андромаху", він прагнув показати не красу любовної прив'язаності, а її божевілля. Коли Шодерло де Лакло писав "Небезпечні зв'язки", він хотів не показати принади сексуальності, а застерегти проти її пасток.

Довгі тисячоліття європейської історії мали більш-менш одну константу: бурхливі емоції та божевільні пристрасті є радше злом, ніж добром. Вони входять у нас ззовні, навіюються богами, ангелами чи демонами, вони є тим, над чим ми не маємо контролю.

Античні трагіки, філософи Ренесансу, драматурги європейського класицизму повторювали одні й ті ж застереження: емоції – це небезпечні "хвилювання", тобто те, що позбавляє рівноваги. Це афект, тобто те, що входить у нас ззовні. Це passio – те, що змушує страждати. Від емоцій треба захищатися, як від стріл. Найкращий захист: "пруденція" – врівноважений розум і "атараксія" – незворушність.

Древні мали рацію: емоції в їхні часи могли бути смертельні. Гнів міг забирати життя: вся "Іліада" – про це. Через ревнощі вбивали, через заздрість спалювали міста. Мури душ були занадто слабкі й не витримували шторму людських пристрастей.

Тектонічний зсув відбувся у ХІХ столітті: емоції почали сприймати не як щось зовнішнє, а як людську суть. Послухайте романтиків Шопена чи Ліста, а потім увімкніть класициста Гайдна – і ви побачите різницю: музика Гайдна раціональна, це архітектура у звуках; музика Шопена емоційна, це психологія у звуках.

Читайте також: Головний ворог – у Кремлі, головна проблема – внутрішня війна

Історія європейської культури від початку ХІХ століття до сьогодні – це історія про те, як емоції стають вільнішими. За два останні століття ми стали розкутіші – у почуттях, думках і навіть в одязі. Перестали боятися божевілля й шаленства –ми стали їх прагнути.

Сьогодні люди шукають емоцій у телевізійних шоу, на футбольних матчах, на обличчях кіноакторів. Ми прагнемо відпустити себе в почуттях, бути природними в пристрасті, поринути в шаленство. Почуття стали синонімами свободи й життя. Ми живемо в часи релігії емоцій.

Отже, від часів Гомера та Еврипіда ми так змінилися? І наші предки так помилялися? Ні: ми так само гніваємося, ревнуємо, кохаємо, ненавидимо, співчуваємо та зневажаємо. Але змінилося суспільство навколо нас. Змінилася соціальна система управління пристрастями.

Емоції можуть викликати бажання фізичної агресії чи фізичної близькості, але реалізувати ці пориви нам складніше, ніж у часи Еврипіда. Бо є безліч сил, які нас стримують, – від су­спільного осуду до поліції. Цивілізація побудувала міцні греблі проти наших внутрішніх демонів – і там, де не справляється "публічна мораль", на допомогу приходять правоохоронці. Ми стали емоційнішими саме тому, що руйнівні наслідки емоцій стали менш "стрьомними".

Чи так тільки здається? Бо є ще одна річ: емоції звільнилися від рабства розуму – але пішли значно далі. Вони мстяться за століття гніту і приниження. І, як це завжди трапляється, прагнуть обернути ієрархію: тепер беруть розум у рабство. Вони швидкі, яскраві, безапеляційні; розум повільний, сірий і критичний. У наш час швидкості й хайпу розум емоціям програє.

Читайте також: Вогонь Великої популістичної революції розгоряється просто в нас на очах

Суспільні інституції ще стримують новий емоційний ураган – але в соцмережах емоції давно тріумфують. Головними переможцями стали емоції негативні: гнів, розпач, ненависть і злоба. Ми й досі себе в них відпускаємо, бо сподіваємося, що нічого не станеться, що конструкції наших суспільств досі міцні. Та ми помиляємося.

Емоції – і справді прекрасна річ. Але тільки тоді, коли не є руйнівними. Коли не ув'язнюють волю. Коли не паралізують розум. Коли не сіють ненависті.

Чи маємо досі бути такими інфантильними, щоб вірити в безпечність власного гніву? Чи маємо ми й досі бути такими наївними, щоб вважати, що хтось за нас виправить наше божевілля?

Ні, не маємо. Відповідальність лежить тільки на нас. Й інколи, коли нам хочеться вкотре вилити на інших потоки свого бруду, можливо, варто згадати цінності наших предків: "пруденція" – врівноважений розум" та "атараксія" – незворушність.

Бо емоції прекрасні, коли справді нас звільняють, а не перетворюють на рабів. Коли творять, а не руйнують.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Володимир ЄРМОЛЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини