Є така приказка: "Старого пса важко навчити новим фокусам". Відчуваю це на собі.

Колись давно я покинув школу після восьми років роботи вчителем і подався в науку. Однолітки вже півдокторської зробили, а я лиш вирішив за кандидатську взятися.

Вісім років років у школі остаточно вибили з голови залишки студентських знань про рослини. Особливо про їхні латинські назви, які мені не давалися ще в юності (маю логопедичні проблеми). А тут прийшлося вчити все заново й на вищому рівні.

Проминув захист дисертації. Постійні експедиції та спілкування із класними ботаніками повернули мені впевненість у собі. Та ненадовго...

Читайте також: Україна апофенічна: куди веде псевдонаука

Нові молекулярно-генетичні методи визначення й порівняння видів перетрусили систематику. Види об'єднували, роз'єднували, перейменовували... Тепер я не впевнений у тому, що точно знаю, як називається певний вид. Доводиться перевчатися, а це важче, ніж учити з нуля.

Найтяжче стало в роботі із студентами. Вже не можу вільно та швидко давати приклади, приходиться все перевіряти, а це знижує зарал співпраці.

Та для нас, звичайних біологів, це не стало таким клопотом, як для еволюційників. Зв'язки між видами часто не відповідали попереднім уявленням, побудованим на порівняльній анатомії.

Ось візьмімо для прикладу китів. Як виявилося, вони походять від бегемотів. Так-так, саме від них. Раніше вважали, що вони виникли від спільного із парнокопитними предка. Тепер ні, тільки бегемоти.

Читайте також: Одинакам у науці більше не місце

Еволюціоністи, наприклад Р. Докінз, кажуть, що в них розрив мозку. Для мене, еколога, нормальна логічна ситуація. Адже бегемот – це найбільш водолюбна парнокопитна тварина. Від кого ще можуть походити кити.

Дивно інше – бегемоти з'явилися в міоцені, а масовими стали лише у плейстоцені (2,58 млн років тому), як за такий короткий час було здійснено такий разючий еволюційний стрибок?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram