MENU

Чому я не лишусь жити у США

3803 1

"To stay or to go?" Це стандартне запитання в кав’ярнях типу "Старбакс" прекрасно підходить і для українців в Америці.

Його постійно ставлять тобі, коли ти крутишся в українській громаді.

Неначе в передноворічній телерекламі одного з мобільних операторів років 15 тому – звідусіль так казково-звабливо лунало "Підключись!"…

Те саме постійно чуєш у Нью-Йорку від тутешніх.

І коли відповідаю, що ні, я тут лише на 9 місяців, а потім повертаюся в Україну, впізнаю цей співчутливий погляд.

Такий самий я бачив, працюючи в державних установах: щойно заходила мова про моє звільнення, на мене дивилися співчутливо, мовляв, де ж він ще знайде таку круту посаду, за яку ми вже всі по 20 років тримаємося.

Багато українців лишається тут нелегально.

Читайте також: "Вашингтон – легке, приємне і зрозуміле місто", – український вчений

"Я не повинна цього казати, але ж ви мабуть збираєтеся залишитися", – перепитує пані в одній із діаспорних фінансових установ.

"Якщо ти по програмі "Work and travel" заїхав, а потім залишився, то в тебе є Social Security Number (щось на зразок нашого ідентифікаційного коду), і тебе принаймні можуть обслуговувати в лікарнях та офіційно здавати житло. А якщо, як ми з дружиною, за туристичною візою – то треба кілька років пережити без цього, поки по грін-карті не отримаєш документи", – розповідає 28-річний хлопець.

На тижні він працює на будівництві, а на вихідних – дуже активний діяч української громади.

Такі емігранти без документів часто живуть, як вони кажуть, "у Брукліні".

Це своєрідний евфемізм, адже мається на увазі конкретна частина Брукліну: близька до російських кварталів на Брайтон-Біч. Там можна зняти без документів квартиру в когось із російськомовних євреїв, знайти роботу в російськомовній бригаді та багато років не вилазити з тіні й з русского міра.

Далеко не всі сподіваються на "американську мрію" – затишний приватний будиночок, повний дітей, собаку та власний мільйонний бізнес.

"Мені тут кажуть, що перше покоління емігрантів завжди лягає, як гумус. Вони не вивчають нормально мови, не заробляють достатньо грошей. Але вони ставлять на ноги друге покоління: своїх дітей", – каже ще один знайомий, у якого тут нещодавно народилася дочка.

Коли я переповідаю його слова іншим українським емігрантам – викладачам, легальним програмістам, працівникам уряду – дехто дивується і розповідає, який він уже зараз успішний.

Я добре розумію, навіщо тут залишається так багато українців. Нью-Йорк – неначе якісний чорнозем десь у Вінницькій області, де добре приймається й пускає листя будь-яка втикнута палиця. Тут можна досить добре жити, навіть не маючи брендової освіти якогось із престижних університетів.

"Для нас твій науковий проект в NYU – це щось космічне, чого у нас ніколи не буде", – відмахнувся від мене один із батьків на дні народження однокласника мого сина.

Він приїхав на новій Тойоті, і говорив з чиїмось іще татом про поставки овочів.

Навіть якщо ти працюєш нелегалом на будівництві – ти все одно живеш набагато краще, аніж у райцентрі чи обласному центрі, де роботи часто немає взагалі.

Для багатьох краще виїхати до США з усією родиною, аніж по півроку не бачити її, працюючи в Польщі.

Не кажучи вже про тих, кого запросила з України якась із програмістських фірм.

Не кажучи про тих, хто запустив тут свою успішну справу, і зростає завдяки доступу до "золотого мільярду".

Ці люди і справді наблизилися до "американської мрії", і навіть уже запрошують нас на андеграундні контркультурні театральні вистави, в яких цю "мрію" висміюють.

Читайте також: "Це найбільш переоцінене місце в світі": український програміст про життя та роботу в Кремнієвій долині

Але я геть не розумію, для чого тут міг би залишитися я.

Навіть якщо одразу відкинути "нелегальний" варіант: я навіть ремонт у своїй квартирі не здатен зробити сам, не кажучи вже про будівництво.

Звісно, робота в престижному ВУЗі приносить гроші, у кілька разів більші, ніж я зможу заробити в Україні.

Але тут я, скажімо, ніколи не матиму нагоди консультувати кандидатів у президенти – якого-небудь Джо Байдена чи, там, Берні Сандерса. А в Україні це цілком досяжно.

Для київського "креативного класу" саме Україна, а не США, зараз є країною можливостей: з безліччю соціальних ліфтів та постійно змінюваним економічним, політичним і соціальним ландшафтом.

Тому я всім відповідаю: я тут "to go".

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Артем ЗАХАРЧЕНКО для УП. Життя


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини