Подивився кілька інтерв'ю вже покійного Доренка (для тих, хто не пам'ятає – "журналіст", який разом із Березовським привів Путіна до влади).

Давно не цікавлюся тим, що "за поребриком", але інколи заглядаю, для "наукового інтересу"

Вражає дві речі.

1) Абсолютний цинізм усіх думок і суджень. Цей цинізм небанальний і часом цікавий, але абсолютно гидкий, "отвратительный". Це якраз приклад "небанальності зла". Зло може бути оригінальним, але від цього не перестає бути злом. Цікаво, що сказала би Ганна Арендт.

Цей цинізм – породження абсурду. Цинізм з'являється тоді, коли вмирають цінності. Коли вони розпадаються, розкладаються, гниють на очах, коли від цінностей підіймається трупний запах.

Читайте також: Якою є російська людина й на чому "рускій мір" стоїть

Доренко це висловив: життя – це "хрень", яка не має сенсу. "Все тільки по приколу".

Сучасний російський цинізм доренків, невзорових (напівдемони), соловйових, кисельових, скабєєвих (демони) – й далі, вгору, до чортівні вищого рангу – це ще одна серія того, що у ХІХ столітті називали російським нігілізмом. Некрофільська любов до ніщо. Бакунінська "радость разрушения".

Особливість цього цинізму/нігілізму в тому, що він майже релігійний. Цинізм як культ. Люди, які його сповідують, – майже релігійні фанатики.

В Україні цинізму теж багато, але до цього "религиозного исступления" нам далеко. Ми для них – наївні сентиментальні романтики. О Боже, думають вони, ці хохли ще вірять у щось, окрім Ніщо.

2) Як вони говорять про Путіна. Точніше, як про нього мовчать. Боючися вимовити навіть слово. Переказати, що він казав. Коли зустрічалися. Що він думає.

Читайте також: Зісельс: Не Путін створив таку Росію – це Росія зажадала на трон такого, як Путін

Порівняйте з тим, як ми говоримо про своїх президентів. Ми говоримо все й навіть більше. Ми доповнюємо їхні образи мемами та вигадками. Ми заповнюємо порожнечу.

Вони ж навпаки – спорожнюють Путіна ще більше. Путін має бути невидимий.

Путін для них – навіть не бог і не цар. Це щось більше. Це шаманське заклинання. Це дух пустелі. Це Азазелло.

Вони бояться, що, вимовивши це ім'я, давши йому, Азазелло, хоча б якусь думку, якусь форму – вони здіймуть пустельну бурю, яка миттєво їх знищить.

Дух пустелі – це Ніщо. А з Ніщо жартувати не можна.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram