Передача влади – штука найскладніша у політиці. Власне, тим, якою є вона, ця передача, якраз докорінно відрізняється демократія від різного роду її антиподів – від авторитаризму до деспотизму. Власне, деспот може прийти до влади не інакше, як усунувши попередника не те, що з посади, а із життя. Демократ же передає владу, навіть зціпивши зуби, своєму наступнику, посміхаючись.

У нас посміхаючись – не завжди і не зовсім виходить. Власне, що таке два майдани? Це наша українська процедура передачі влади.

Хоча спочатку виглядало наче цілком пристойно. У момент зміни першого на другого Кравчук і Кучма вийшли із виборів, ненавидячи один одного. Однак, саме так, зціпивши зуби, вчорашній член ЦК КПУ подав руку вчорашньому члену ЦК КПРС у Маріїнському палаці. Хоча потім вони кілька місяців не говорили один із одним. Кажуть, вперше, після чергової чарки, заговорили між собою на футболі.

Ющенко взагалі передав владу Януковичу, плачучи від щастя, що президентом не стала Тимошенко, яку вони разом правдами і неправдами начебто перемогли.

Читайте також: "Слон в посудной лавке". Почему Зеленский не должен идти на роспуск парламента

В інших випадках із передачею влади по-демократичному у нас не виходило. Від Кучми до Ющенко – через повстання народу, від Януковича до Порошенка – через повстання народу.

Хоча у цьому місці – не так все однозначно, як прийнято вважати.

“18-20 лютого, розстрілюючи людей, влада в особі своїх вищих чиновників, сиділа по заміських дачах, трусячись від страху від заподіяного злодіяння. Цю владу після перемоги Майдану можна було брати голими руками. Миттєво і методично арештувати усіх – забрати в автозаки прямо із постелі і звезти у Лук'янівський СІЗО.

Можна було взяти усіх. Треба було дуже мало – дати команду. Але команди не було.

Була інша команда. Була команда – дати вбивцям втекти. Була команда – вбивць врятувати від кари.

20-24 лютого 2014-го, коли вестибюль готелю "Україна" перетворився у морг, коли стікала рікою  Інститутською вулицею невинна кров із Печерського пагорба, як із Голгофи, коли холодне зимове небо розривали громогласні жалі та плачі матерів і вдів, братів і сестер, внуків та правнуків за невинно убієнними синами, братами, матерями, коли обезглавлений люд молив про помсту до неба, в той же час, за 20 хвилин їзди від місця Армагеддону, тріщала від нечуваного наводнення оскаженілого іншого люду будівля аеропорту Жуляни. Здичавілі від страху самці тягали розпухлі чемодани, репетували у штовханині розлючені самки, трясучи дебелими сідницями у шубах, пищали пещені діти, не відаючи, що такого натворили їхні папіки.

Вони тікали. Самі собі не вірячи, що їх випускають.  Божеволіли, пхаючись один наперед іншого, бо у будь-яку мить міг появитися у супроводі автоматників каскад автозаків і взяти їх прямо із трапа чи навіть із салону. Ніхто б не здивувався, якби їх збили уже у повітрі.

Поки оплакували ангелів, поруч тікали від кари демони. Такий епілог до Армагеддону.

Вони втекли, й історія після Майдану пішла у протилежний бік від нього.

Мене у всій плачевній завірюсі, що звіялася над нашими головами у незабутньому, героїчному і печальному 2014-му, завжди мучило, як і кожного з нас, – як так, що дали їм втекти від розплати. Адже якби їх не врятували, вони постали б перед судом, вони б заплатили за пролиту кров, і усе життя наше, оплачене жертвами Небесної сотні, пішло б дорогою праведною, а не манівцями, від яких розпікається душа нестерпними опіками  зневіри” – так я зобразив у своїй публікації дворічної давності  втечу попередників нинішнього режиму п'ять років тому.

Як так могло статися, що вбивці втекли від розплати? Врешті, хто їх врятував від правосуддя? ХТО?

Є відповідь на це криваве запитання? Є.

Продовжу цитувати своє розслідування, зроблене на авторитетних міжнародних джерелах:

“Як автор роману-реквієму  "Армагеддон на Майдані", я ніколи не забував іншу біблійну істину – нема такого таємного, яке би не стало явним.

Міжнародний консорціум журналістів зі штаб-квартирою у Вашингтоні і тисячами чесних колег по усьому світу продовжує безнастанно глобальну анти-офшорну революцію. Я отримую хроніку подій зі штабу цього планетарного фронту – кожен день десь когось садять. Окрім України – у нас анти-офшорну боротьбу задушили у зародку, незважаючи на те, що у літописах Світового Консорціуму прізвище президента України було і залишається найуживанішим.

Перед нами – нове фундаментальне дослідження про офшорну імперію Порошенка зі свіжими подіями уже останніх років.  Як гидко усе це читати, як прикро усе це знати. Про фіктивну панамську фірму  Intraco – легенду світової офшоризації із приховування податків і відмивання брудних грошей, яка зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 29а, де знаходиться київський офіс Порошенка, про фігуранта численних розслідувань на Британських Віргінських островах Зайцева, який уже 30 років носить високий титул однокурсника студента київського університету Порошенка, про почесного консула Сейшельських островів Свинарчука (за адресою на тих же Електриків), який нині на посаді першого заступника секретаря РНБО береже нашу безпеку, про "Міжнародний інвестиційний банк" власника Порошенка, який, приміром, давши позику своїй же кампанії, замість 14,5 мільйона доларів отримує назад тільки 5 завдяки курсу Гонтарєвої, знову про те, як замітають сліди, тікаючи від фінансових  розслідувань міжнародних кримінальних органів на Британських Віргінських островах, на Кіпрі, у Панамі. Знову цілий детективний фоліант про подвиги панамських патріотів.

Але от випливають кінці, здалося б, назавжди втоплені у мутних водах подій 3-річної давності. У тенетах офшорного спрута із якорем на вулиці Електриків 29а виявлено цілий повітряний флот. Ми так думали, що Петро Олексійович – простий український кондитер, а він, виявляється, – повітроплавець, який володіє аерофлотом із 26 літальних суден – Business Airlines.

Не раз десь потрапляло на язик – сякі-такі кляті олігархи, що літають на персональних літаках, коли народ у жебрацтві нишпорить по смітниках. Так от літали і літають на віп-джетах нововиявленої у ході офшорних розслідувань кампанії Порошенка.

Коли Петро Олексійович самовіддано трудився міністром в уряді Януковича, його постійними авіа-клієнтами були колеги по уряду – не тільки начебто українські віп-сановники Азаров, Клюєв чи Богатирьова, а й московські шпигуни на посаді міністра оборони Саламатін і Калінін, які літали на Луб’янку за черговими інструкціями.

Фінальний розділ свого розслідування Світовий Консорціум журналістів назвав "Криваві руки". Я би волів, щоб цього не було,  я би волів цього не знати. Бо можна збожеволіти, але евакуацію вбивць Майдану, порятунок режиму Януковича у його повному особовому складі здійснив Порошенко на своїх літаках.

 Це він вивіз їх з України. Президент Порошенко.

От витяг із документів Аероруху. "Business Airlines" міг здійснювати до того переважно один чартерний рейс в день. А 20 лютого 2014 року – бомбезне виверження! Повітряні евакуатори Порошенка – просто не встигали.

 • Cessna XLS з реєстраційним номером TC-LLL вилетів з аеропорту Жуляни Києва в Донецьк 20 лютого в 11:30. Потім він повернувся до Києва, звідки полетів одразу у Росію у  Сочі і миттєво повернувся назад. Наступного дня він зробив ще два рейси між Києвом і Донецьком.

• 20 лютого, OE-IDB, Embraer Legacy 600  вилетів о 10:55 з Жулян  у Донецьк і вернувся у Київ, відтак знову полетів у Донецьк  о 5:25 вечора.

Гольфстрім  OE-HAS вилетів за маршрутом Київ-Донецьк об 11 годині вечора 20 лютого, а потім знову о 4 годині ранку 21 лютого і о 5 годині ранку 22 лютого – також у Донецьк.

 •Cessna OE-GBY, який належить Укрпромінвесту,  вилетів з Києва до Барселони 20 лютого, а потім в Шарм-ель-Шейх,  Ніццу та Відень протягом наступних двох днів, кожен раз повертаючись до Києва.

• 21 лютого Airbus 318 Elite місткістю 19 пасажирів в елітному салоні вилетів з Києва в бік Росії – у Сочі. У ньому летіла сім'я Януковича. Але уже у повітрі літак розвернувся і полетів у Дубай, звідки згодом сім»я ката добралася до Рубльовки.

Літаки Порошенка протягом 20-24 лютого  зробили загалом 26 рейсів з Києва у  Донецьк, в аеропорти Росії, в аеропорти європейських країн. План порятунку вбивць був успішно здійснений майбутнім президентом України саме у ці дні, коли Україна хоронила великомучеників Небесної сотні.

P. S.  Журналісти із Міжнародного консорціуму взяли і подзвонили в офіс авіа-кампанії Порошенка прямо зараз і поцікавилися – як можна найняти літак до Росії, коли діє заборона президента України здійснювати повітряне сполучення із країною-агресором. В авіа-кампанії за адресою: вул. Електриків порадили полетіти через Гомель – там буде невеличка зупинка не більше, ніж на 15-20 хвилин і треба буде доплатити якісь копійки – 14-17 тисяч доларів.

Команда рятівників вбивць Майдану живе і процвітає. Літаки Порошенка успішно літають. Заправляють їх авіаційним пальним, купленим із запасом у давнього і надійного бізнес-партнера – у московської кампанії "Газпромнефть".

Що тепер буде із самим Порошенком?

Патологічна жага влади, яку він маніакально не звільняє, затьмарила йому голову, що до краю не тільки ускладнює його особисту долю, а ситуацію у державі. Своєю неадекватною поведінкою Порошенко схиляє розвиток подій, на жаль, знову до Майдану. Наступного разу новообраний президент уже буде змушений звертатися не до вчорашнього президента і депутатів, а до народу.

У всій цій трагікомічній епопеї із орденами і медалями на політичних могилах конторських “героїв”, із божевільною маячнею зірвати інаугурацію я би виділив головне – звернення Зеленського до Порошенка із нагадуванням, що його попереду чекає митниця на кордоні і паспортний контроль в аеропорту.

Яка тут покрокова механіка? Із точністю до хвилин і секунд з моменту прийняття Присяги під час інаугурації президентом України, який виграв вибори, президент України, який програв вибори,  стає просто громадянином України. От за мить раніше у нього є недоторканість, а уже через хвилину жодної недоторканості нема. Глава держави стає доступним для групи затримання, як будь-який громадянин, до якого є  претензії з позицій Закону.

Читайте також: Российский вызов для Зеленского

Мова йде про секунди.

Якщо Порошенко зранку у день інаугурації захоче через ці самі прощальні Жуляни вискочити на Мальдіви чи до рідної домівки в Іспанію, то він ще зможе це зробити. А от після обіду того ж дня, після інаугурації – уже ні.

 От про що Петру Олексійовичу нагадує Володимир Олександрович.

Як відомо, Путін за евакуацію Януковича дав звання Героя Росії полковнику ГРУ, який здійснив цю спецоперацію.

Таке враження, що Порошенко уже наперед дав Героя України Грицаку за свою евакуацію. Хоча ніхто есбіста на кордоні слухати не буде. І навряд чи генерал буде цим займатися. Бо на ту мить уже інший і реальний президент героя може забрати. Посаду протягом лічених днів точно забере.

Демократія – це мирна зміна влади. Мирна здача посад і мандатів.

Опісля інаугурації якраз розпочнеться – масова, багатотисячними  списками, здача мандатів і посад. Демократія – це тимчасова влада. При демократії так не буває, що із посади – вперед ногами, як було із тими, які спочивають у Кремлівській стіні. Хто цього не розуміє – може піти не тимчасовий відпочинок у Лук'янівський СІЗО.

Тому із нагадуванням президента Зеленського про митницю і паспортний контроль на кордоні, які маячать попереду перед кожним, невблаганно уже вчорашнім носієм влади, жартувати не треба.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram

 Василь БАЗІВ,  для UAINFO