15 травня. День народження мами. Сьогодні, як і щороку, я повезу їй улюблений торт – з фундуком і масляним кремом. Його їстимуть мамині подруги і моя напівпаралізована тітка, яку мама доглядала до свого останнього дня. Мамі я відвезу шматочок – на кладовище.

На початку вересня я почав боротьбу за відновлення справедливості, за покарання тих, хто відправив її на смерть.

Перечитав свій перший пост – і осягнув – скільки дізнався за цей час. Тепер я знаю – що її не збиралися рятувати. Мене мучило питання: чому черговий лікар, попри попередження про можливу внутрішню кровотечу, низький тиск, низький гемоглобін, попри наслідки множинного інсульту, змусив її – майже непритомну – підійматися сходами пішки на третій поверх відділення для легких хворих (терапію), у віддалений корпус, хоча за два кроки від стільця, на якому сиділа мама востаннє були двері реанімації, а поруч ліфт у відділення хірургії?

І там, і там – нагляд, а лікар просто виштовхав її, помираючу, у відділення, де чергували медсестра і санітарка (був святковий вечір, 3 дні вихідних)? Він зізнався мені – знав, що тими сходами її підняти не могли, там – тільки пішки.

Дорога смерті. Назад її знесли на ранок – мертву. Туди вона у супроводі онука і подруги сходами піднімалася годину. Її знудило, мама почала втрачати свідомість і померла на ранок в муках. Черговий лікар і реаніматолог відправили її на смерть. Я все думав: чому?

Знадобилися майже 9 місяців, щоб дізнатися, що в цій лікарні реанімація імовірно (це поки припущення) була ледь не приватизованим відділенням. Головного лікаря і начмеда, які начебто особисто вирішували – кого класти з їх дозволу – вже звільнено, перший мріє поновитися, сподіваючись на зміну влади. Другий… Слідчим у моїй справі був син того начмеда. Він, здається, зробив усе, щоб нікого не було покарано. Головних фігурантів навіть не викликали на допит. Розумієте? Слідство здійснював син заступника головлікаря.

Читайте також: Медреформа спрямована на те, щоб виштовхнути людей у приватні клініки – думка

Не дивно, що черговий лікар приймального відділення працює далі і ледь не сміється мені у вічі під час спроб добитися бодай його відсторонення. А реаніматолога, який байдуже спостерігав за агонією мами, ще й підвищили. Стосовно агонії я не перебільшую. У картці зареєстровано виклик до мами – реаніматолога і чергового лікаря. За три години до смерті медсестра забила на сполох, мама – вже майже не реагувала на подразники. І ці особи прийшли, подивилися, що накоїли, засвідчили тиск – 80 на 40 – і пішли здавати зміну, призначивши… крапельницю.

Один з них досі бреше, що спілкувався з мамою, («От як з Вами!»), попри свідчення медсестри і санітарки – дані в поліції, попри навіть те, що після інсульту мама вже понад рік мала серйозні обмеження в спілкуванні. Він взагалі її не оглядав, чи що? Реаніматолог (той, кого підвищили) пихато заявляє, що нічого не пам’ятає (справді, трупом більше, всіх не згадаєш). Їх – не покарано і навіть не допитано

А я… Я везу мамі торт – вперше не додому, в нашу маленьку вітальню – а туди, куди їздитиму, доки живий. 

Я знаю – вони чудово розуміли – що відправляють її на смерть: вузькими сходами, пішки, після інсульту, помираючу, знаючи, що ніхто її не занесе нагору на спині (ноші чи крісло не проходять) – і не знесе донизу живою. Мусили покласти в реанімацію або хірургію з огляду на стан і те, що в картці вже була примітка про перенесений важкий інсульт. Круті вузькі сходи на третій поверх були вироком мамі. 

Я знаю, що на ранок вони покинули її помирати і поспішили втекти, щоб вона не псувала їм показники.

Я знаю, що їх прикрив заступник головного лікаря, який скликав фейкову комісію (може, він не знає, що член тієї комісії вже засвідчила у поліції, що їй дали протокол на підпис і сказали: «підпиши»).

Я знаю, що місцева поліція і Департамент охорони здоров’я поховали справу попри ознаки підробок і докази провини лікарів і їх керівництва.

Читайте також: Щороку все більшою стає токсична комунікація між лікарем та пацієнтом

Я не здамся ніколи. Я буду добиватися прийому у Супрун з питанням: «Це ще стара медицина чи вже нова?».

Я вимагатиму оцінки дій місцевої поліції у Головному управлінні, хоч до Авакова дійду – але ті нелюди, що відправили маму на смерть, повинні відповісти.

Я вимагатиму суду над кожним, хто цинічно покривав це людожерство. Бо тут – не просто помилка, яку можна і треба пробачати. Все вони знали – і мало того, що не допомогли, так просто випхали її на ті круті сходи. Хоча до порятунку було рівно два кроки.

Я буду добиватися законного покарання, бо я – законослухняна людина, хоча після кожного плювка в обличчя від тих, хто мав би встановити справедливість, я все більше розумію людей, які рознесли райвідділ у Врадіївці. Їм – просто не залишили вибору. Я його теж не маю. Боротьба триває. А сьогодні я повезу мамі торт.

Вибачаюся за розлогість.

Якщо слідство доведе, що я помилявся – вибачуся перед тими особами, попри те, що не згадав жодного прізвища.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram