Можна припустити, що Росія нині перебуває за крок від відновлення права голосу в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), якого її було позбавлено 2014 року у зв’язку з анексією Криму і війною на Донбасі. Учасники зустрічі глав МЗС країн Ради Європи (РЄ) в Гельсінкі заявили, що всі країни — члени Ради мають бути допущені до участі в роботі Комітету міністрів РЄ і ПАРЄ на рівних підставах. У заяві підкреслюється, що «одним з основних зобов’язань держав-членів є сплата обов’язкових внесків до звичайного бюджету» і що учасники зустрічі «вітали б, аби делегації всіх країн-учасниць брали участь у сесії Парламентської асамблеї в червні з урахуванням важливості вибору генерального секретаря і суддів Європейського суду з прав людини». Глава МЗС Німеччини Хайко Маас прямо заявив: «Думаю, що більшість у Комітеті міністрів виступає за те, що Росія повинна й надалі залишатися в Раді Європи і що ми повинні вирішити це питання».

Читайте також: Росія не повернулася в ПАРЄ. Поки що?

Поза сумнівом, це рішення перш за все пролобіювала саме Німеччина, чиї бізнесмени вкрай зацікавлені в знятті санкцій із Росії. Фактично глави МЗС більшості країн Ради Європи капітулювали перед російським ультиматумом. Москва погрозила вийти з Ради Європи, якщо на літній сесії ПАРЄ російській делегації не повернуть право голосу. Звичайно, тут відіграє свою роль і фінансове питання. Росія вже два роки не сплачує внески в РЄ і заборгувала 60 млн євро, а ці гроші важливі для здійснення багатьох програм Ради Європи, які вже діють. Проте насправді коріння капітуляції лежить глибше. Це черговий прояв мюнхенського синдрому — страху європейців перед російською військовою потужністю й агресивною дипломатією. Членство в Раді Європі розглядається як один з інструментів заспокоєння агресора. А готовність повернути Росії право голосу в ПАРЄ лицемірно прикривається гуманітарними міркуваннями: мовляв, якщо ми не приймемо відповідного рішення, Росія справді залишить Раду Європи, і тоді російські громадяни будуть позбавлені можливості звертатися до Європейського суду з прав людини. Неначе в Росії суди давно вже де факто не ігнорують постанови ЄСПЛ, і все обмежується виплатою присудженої компенсації жертвам судового свавілля!

Момент для того, щоб піддатися російському шантажу, глави МЗС РЄ обрали по-своєму доволі вдало. Вони винесли свою ухвалу наприкінці перехідного періоду в Україні, пов’язаного з передачею президентських повноважень. У результаті Павло Клімкін, який був на той момент міністром закордонних справ України, навіть не поїхав на зустріч міністрів у Гельсінкі. Формально — на знак протесту проти очікуваного рішення про повернення Росії права голосу в ПАРЄ. Фактично ж тому, що він доживав останні дні на своєму посту. З цієї ж причини не відреагували на міністерське рішення ні Петро Порошенко, що нині йде, ні прем’єр-міністр Володимир Гройсман, якому, швидше за все, теж належить найближчим часом залишити свій пост. Не зробила заяви і Верховна Рада, над якою наразі висить дамоклів меч розпуску. Ніяк не позначив поки що своєї позиції щодо цього питання і новий президент Володимир Зеленський.

До тих пір, поки не сформується зовнішньополітична команда Зеленського і він сам не визначить свої зовнішньополітичні пріоритети, українська дипломатія залишається не в змозі активно протидіяти спробам Росії відновити своє право голосу в ПАРЄ. Якщо ці спроби увінчаються успіхом (а Москва, повторюю, до нього близька), то це матиме не стільки практичне, скільки важливе символічне значення. Тоді вийде, що більшість членів Ради Європи за п’ять років значно пом’якшили свою позицію і готові допустити Росію до ПАРЄ як повноправного члена. У європейської громадськості у зв’язку з цим має скластися враження, що щось рішучим чином змінилося в російській політиці в Криму, в Донбасі і по відношенню до України в цілому.

Тим часом жодних змін у російській політиці не сталося і найближчим часом не передбачається. Натомість уряди європейських країн отримають хороший привід для скасування і власне фінансових та економічних санкцій проти Росії.

Оскільки Рада Європи визнала, що Росію більше ні за що карати, то який сенс зберігати економічні санкції, які завдають також серйозних збитків європейським бізнес-інтересам. А Москва, побачивши, що в Раді Європи анексія Криму і захоплення й утримання Донецька і Луганська сепаратистами за підтримки російських військ зійшли їй з рук, зможе продовжити агресію і відрізувати нові території від України й інших пострадянських країн. Наприклад, спробує прорубати сухопутний коридор до Криму.

Читайте також: Дипломат прокоментував скандальне рішення Ради Європи на користь Росії

Проте ухвалення остаточного рішення в компетенції парламентарів країн Ради Європи, а не міністрів. Парламентарі ж неодноразово демонстрували, що більш непримиренні до російської агресії, ніж більшість європейських урядів. Поки що з європейських лідерів лише президент Естонії Керсті Кальюлайд виступила проти повернення російській делегації права голосу в ПАРЄ.

Вона підкреслила, що «через п’ять років після подій в Україні Захід дозволяє впасти всьому, що відкусили». Але можна припустити, що в міру наближення літньої сесії ПАРЄ кількість європейських політиків, які публічно критикують гельсінське рішення про готовність повернути Росії право голосу в Парламентській асамблеї, зростатиме. Безумовно проти повернення права голосу Росії виступають, окрім України, країни Балтії, Грузія і Польща. До них може приєднатися ще низка східноєвропейських країн.

У принципі якщо таких країн буде досить багато, вони можуть зважитися на повторення російського демаршу: відмовляться сплачувати внески в Раду Європи і заморозять своє членство в ній у разі, якщо Росії повернуть право голосу в ПАРЄ.

Але немає впевненості, що більшість східноєвропейських урядів зважиться на такий радикальний крок. Найімовірнішим уявляється те, що резолюція про повернення Росії права голосу не набере достатньо голосів у ПАРЄ.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram