Знову почалися розмови про те, що нинішня Україна – наступниця УРСР, тож не тільки українські комуністи 1920-х зразка Хвильового та Скрипника, а й Щербицький – наш, російська мова – наша спадщина, а УНР – все ж химера, бо сама державна структура у нас совкова. І далі: ЗУНР й УПА – регіональна історія, тобто галицька, яку масово українці не сприймуть.

Читайте також: Реванш олів'є: кожен із нас має зробити безкомпромісний вибір

Я не втомлюся повторювати, що Галичина таки обрала у другій половині ХІХ ст. українізацію. Вона не пішла ні шляхом москвофілів, ані полонізувалася й на відміну від Хорватії не почала будувати власну ідентичність, хоча могла: мала свою церкву, перейшла б на латинку – й усе. І Галичина, яка розвивалася у значно сприятливіших умовах, ніж підросійська Україна, була й досі є українським плацдармом. Той факт, що лише Львівська область підтримала Порошенка, показує, що й Галичина неоднорідна.

Безперечно, наразі Україна – це колективний Зеленський, а 25% – ніяка не еліта, а прогалини в колективному Зеленському. Ці прогалини – життєво необхідні Україні, щоб контролювати нову владу.

Читайте також: Марафон декомунізації: добігти, не можна зупинитися

УРСР – не наша спадщина. Якщо в Україні не відбудеться десовєтизації, а цей совок у ній постійно намагаються законсервувати, в ЄС іти ніяк неможливо.

Україна не може йти в ЄС із російською мовою як мовою масово вжитку. Ніхто в ЄС таку Україну не збагне. Це як із Зеленським – нам усміхатимуться, але думатимуть: придурки, якісь росіяни-розкольники.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram