Я знаю, що в ці дні всі говорять про політику, і мало кому цікаво чути про спорт. Насправді, так є не лише зараз, так було завжди. Спорт знаходиться на периферії державної політики. Ми звикли чути про успіхи наших спортсменів, які отримують медалі на міжнародних змаганнях. Ми пишаємося їх досягненнями і думаємо, що так буде завжди.

Але ті, хто знають систему з середини, розуміють справжню ситуацію. Я прогнозую розчарування від результатів нашої олімпійської збірної в Токіо наступного року. Цілком може статися так, що медалі ми будемо рахувати на пальцях однієї руки. Звісно, тоді почнуть шукати винних. Але замість пошуку крайніх постфактум, слід почати розбиратися в причинах кризи вже зараз.

Читайте також: Українська тенісистка Леся ​Цуренко впевнено обіграла колишню 5-ту ракетку світу

Державна політика у сфері спорту залишається чи не єдиним уламком СРСР в Україні. Уявіть собі: у всій державі ринкові відносини, а у спорті  досі планова економіка. Плану давно вже немає, але інерція залишається і продовжує приносити які-неякі результати, хоча з кожною Олімпіадою вони все менші і менші.

Більшість законів, які регулюють відносини у сфері спорту, були написані на початку незалежності України, відразу після розвалу Радянського Союзу. З того часу у цій сфері не відбулося жодного системного переосмислення державної політики. Те, що досі називалося реформами, насправді є рихтуванням фасаду колгоспу. Чиновник з Мінмолодьспорту досі регулює ширину смужок на кросівках спортсмена. А в той час самі спортсмени виїжджають за кордон і виступають під прапорами інших держав.

Часто вважають, що проблему можна вирішити просто – збільшити видатки на спорт. Але вони й сьогодні у нас є достатньо великими, та архаїчна система просто не може функціонувати ефективно. Мінмолодьспорт тоне в бюрократичних процедурах сам і топить у них федерації. Федерації не мають достатніх повноважень, статус спортивних клубів взагалі практично не врегульований. Держава утримує тисячі ДЮСШ та об'єктів інфраструктури. З одного боку – це колосальні видатки з бюджету, з іншого – це мінімальні зарплати у тренерів. Бізнес практично не інвестує у спорт, бо для цього немає ані умов, ані традиції. Федерації чекають на фінансування згори, а додаткові затрати на підготовку дітей лягають на плечі батьків.

Щоб перебудувати наш спорт, треба розпочати з фундаменту, а не перефарбування стін. А перед тим як закласти фундамент, слід зробити проект і зрозуміти, що ми будуємо: палац, фортецю чи дім. Нам слід започаткувати експертну дискусію – навіщо українській державі спорт?

Читайте також: ФИФА отказалась от расширения ЧМ-2022 в Катаре до 48 команд

Насправді спорт виконує кілька функцій.

1. Престиж держави. Це спорт вищих досягнень. Кожна перемога приносить нам не лише медаль, а й славу. Урочисто піднімається український прапор і лунає гімн. Так ми утверджуємо повагу до нашої країни на міжнародній арені і викликаємо гордість у власного народу. Є невеликі держави, які ставлять за пріоритет саме престиж. Наприклад, Угорщина розвиває лише кілька видів спорту: плавання, греблю і фехтування. І це дозволяє їй займати місця у загальному заліку Олімпіади значно вищі, ніж в України.

2. Здоров'я нації. Мова йде про  масовий спорт. Чим більша частка населення, яка займається спортом, тим менше коштів нація витрачає на медицину. На жаль, в Україні лише 13,5% населення займається спортом. Це є однією з причин високої смертності у порівнянні з розвиненими державами. В той же час у скандинавських країнах спортом займається до 85% населення. Але на Літніх Олімпійських іграх ці країни майже не здобувають нагород, і це нікого не засмучує.

3. Обороноздатність. Наприклад, в Ізраїлі спорт є складовою суспільної культури, зокрема широко популяризується система контактного бою "крав мага", розроблена Армією оборони Ізраїлю. На фінансування потреб спорту іде значна частина податків з лотерей та тоталізаторів. Перемога в міжнародних змаганнях не є пріоритетом державної політики.

Ми – реалісти і розуміємо, що чуда не станеться. Спорт не стане пріоритетом №1 державної політики в Україні і не буде фінансуватися на тому ж рівні, що й в США. Треба зрозуміти, що навіть за сприятливих умов нам доведеться обирати лише один із вищенаведених пріоритетів.

Чим скоріше ми почнемо про це думати, тим раніше ми почнемо демонтувати стару систему. Як саме це зробити – тема для наступних дискусій.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram