Це 150 кілометрів асфальту на сербсько-румунському кордоні, й завжди, коли повертаюся додому, який гак не довелося б зробити, я їду в ці місця.

Виїхавши з Болгарії в Румунію, я взяв курс на Дробета-Турну-Северин, місто, назва якого причаровує кожного філолога своїми двома дефісами. Тут починається унікальна кам’яна ущелина, якою пробивається на південь Дунай. Вона відома за назвою гідроелектростанції, збудованої румунами й сербами – Залізні ворота.

Чар цих місць полягає в тому, що тут сходяться Південні Карпати й Балканські гори. Тверді кам’яні породи врізаються одна в одну, й навіть усемогутній Дунай мусить підлаштовуватися й знаходити собі дорогу вузькою змійкою між двох скель. У найширшому місці ущелини Дунай розливається на 12 кілометрів, у найвужчому – стискається до 150 метрів і сягає 53 метрів углиб. Широкі місця чергуються з вузькими, річка веде двобій зі скелями, то пришвидшуючись до розгніваного потоку, то спокійно розливаючись і відпочиваючи перед наступною битвою.

Читайте також: "Веселий цвинтар" у Румунії: привід усміхнутися й задуматися. ФОТО

150 кілометрів цієї дороги – це дві години візуального щастя. Асфальт прокладено просто понад річкою, на відстані кількох метрів, він серпантином пнеться на скелі, щоб потім стрімко падати вниз. Цей шлях автомобілем можна проїхати за дві години, але насправді виходить чотири-п'ять, бо весь час хочеться зупинятися й роздивлятися. Серби й румуни проклали кожен свою дорогу на власному боці кордону. Кілька разів я їхав сербською стороною, двічі проїздив румунським боком – і жодній із доріг не можу надати перевагу. Найчастіше хочеться зробити коло: проїхавши румунський бік, перетнути міст і повернутися назад сербською стороною.

Ще в минулому столітті на цій ділянці Дунаю чигали підступні пороги, що унеможливлювали судноплавство. Місцева людність заробляла послугами лоцманів, яким час від часу вдавалося таки провести через пороги невеликі кораблі. А от більші доводилося піднімати з води і тягнути сушею, запрягаючи тварин і людей.

У 60-х роках сербські й румунські комуністи об’єдналися, щоб загатити річку греблями та збудувати на ній гідроелектростанції. Це й донині найбільші водні шлюзи в Європі, що значною мірою покривають потреби Сербії та Румунії в електриці. Тут, де одна людська рука втрутилася в споконвічний устрій природи, друга намагається зберегти унікальні місця навколо: з сербського боку розташовано національний природний парк "Джердап", з румунського – "Залізні ворота".

Читайте також: Наші козаки на сербських берегах: Михайло Рамач і його Дунай

Цікаво, що не вперше в історії людина тут намагається підкорити собі могутню ріку, скориставшись її закутою в скелі слабкістю. Перший міст через Дунай було прокладено зовсім поруч із теперішніми греблями. Зробив це римський імператор Траян у 105 році нашої ери. На той час це було справжнє архітектурне чудо: кам’яний міст довжиною в понад кілометр стояв на двадцятьох опорах. 1856 року, коли Дунай катастрофічно обмілів, ці кам’яні стовпи виступили над водою. А сам міст проіснував недовго – якихось два століття. Його народила війна, бо Траян звів споруду для швидкої переправи війська під час війни з даками; війна його й погубила – імператор Адріян наказав знести міст, щоб зупинити навалу варварів на імперію. На скелі, поруч з якою починався міст, донині видніється "таблиця Траяна" ‒ кам’яна дошка, яку складно не помітити – шириною в чотири й висотою майже в два метри. На ній латиною висічено напис, що возвеличує імператора, який зміг розвести скелі й закласти опори мосту.

На протилежному – сербському – боці видніється бажання іншого "імператора" записати своє ім’я в історію. На пагорбі встановлено величезну червону зірку, а над нею в кольорах соціалістичної Юґославії виписано ім’я Йосипа Броза Тіто. Це змагання марнославства на двох берегах ріки кумедне й дитинне.

Дорога веде мене далі на північ, але я не поспішаю, хоч і дуже хочу додому. Їхати тут небезпечно, бо весь час очі втікають від асфальту й намагаються з’їсти красу Дунаю навколо. Коли за черговим звуження посеред ріки виростає химерна фортеця Ґолубац – це знак, що найгарніша дорога в світі добігає кінця.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram