І про розвиток українського книговидання.

Колись, іще наприкінці 1990-тих, коли ти приходив до когось на уродини з найкращим у світі подарунком – українською книжкою, був величезний ризик, що хтось із гостей може принести таку саму.

Читайте також: Чергове свідчення української культурної самодостатності

Таке й бувало неодноразово. Тому в людей часто збиралося в бібліотеках по два-три примірники "Польових досліджень", "Перверзії" чи "Воццека".

Анекдот про подаровану книжку, який закінчувався фразою "У нього вже є одна", був про нас тодішніх. Хоч ми тоді ще цього не усвідомлювали.

Читайте також: Усе, що треба знати про українців, які буцімто не купують українських книжок

Нещодавно я був на дні народження, де здебільшого дарували книжки одного видавництва – ВСЛ. Ніхто не змовлявся й нічого не узгоджував з іншими гістьми. Утім, коли купуєш на подарунок книжки одного видавництва, існує чималий ризик якусь із книжок принести двічі. Тим більш, що середовище досить одностайне у своїх культурних запитах, як і тоді, наприкінці 1990-х. Але ніхто не приніс тої самої.

20 років минуло, пройдено довгий шлях, ми досі купуємо книжки, перебуваємо в меншості, залишаємося "культурою в культурі" й не обслуговуємо культурних запитів навіть 20% нашого богоспасенного народу, який у своїй переважній більшості досі не здогадується про щось таке, як "культурні запити", вже не кажучи про "культурні запити українською". Однак це все одно вже трохи інша меншість. Роздушити равлика українізації легко, але зупинити – неможливо.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram