Про важливість займенників, шаурму та журналістську етику.

Ще коли за часів Петра Порошенка піднялася хвиля "#ятобінедорогенька", я одразу занотував цей спонтанний, але одностайний перехід на "ти". Зрозуміло, що насамперед це вираз зневаги до опонента: мовляв, "після того, що ти оце тут сказав, хто ти такий, щоб я до тебе зверталася на "ви"?!". Але з цим переходом на "ти" інша сторона також мимоволі опускала себе до стилю звичайнісінької вуличної чвари. 

Що, до речі, дуже посприяло швидкій появі мему "недорогенькі". Справді, молодих дівчат-журналісток, які звертаються до президента, вдвічі старшого за них, "#ятобіне...", називати "дорогенькими" якось не личить; а от "недорогенькими" саме воно – бо людина з більшою повагою до себе (та, факультативно, співрозмовника) все ж таки зберегла би звернення на "ви" ("явамне..." – чомусь такого варіанту я жодного разу не бачив).

Читайте також: "Я тобі не бренд". Соцмережі засудили Зеленського за сексистську фразу про українок

Ну от, зараз ця історія повторюється у вигляді ще більшого фарсу.

Гештеґи "#самтитуристичнийбренд" і "#лєнкатвоятуристичнийбренд" – це, звісно, душевно та дотепно; але й ця полеміка дуже нагадує за стилем пересічну чвару в черзі за шаурмою. "Шо?! Я бренд?! Та пішов ти на...! Сам ти бренд! Мама твоя бренд! Козел, теж мені, бренд знайшов, на себе подивись!".

"Шаурма" чує знайомі слова й інтонації та лагідно посміхається. Бо стилістично саме вона тут і перемагає. З обох сторін.

Я ще розумію, коли в такому стилі про совковий сексизм Зеленського висловлюються блогер(к)и: їхній "діалог" із президентом є суто уявним, а свій публічний імідж вони роблять настільки гострим (солоним, грубим, тощо), наскільки самі забажають.

Читайте також: Старе обличчя: Зеленський – архаїчний президент несучасної країни

А от із журналіст(к)ами все складніше. Їм же ще на пресухи ходити, а там явно доведеться звертатися на "ви" й "Володимир Олександрович".

Коли ж оце "на голубом глазу" поєднується з "#ятобінебренд", мимоволі згадуєш анекдот про труси та хрестик. Бо не можна водночас й отак "тикати", й паралельно з цим розраховувати на продовження бодай позірно ввічливого діалогу. Вже послала – так послала.

Але чи такого спілкування журналістів із владою, в обопільній манері "шаурма-стайл", ми насправді хочемо? А якщо не такого, може хтось наважиться подати інший приклад?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram