Найбільша перемога України – в тому, що країна вижила та збереглася, незважаючи на втрату частини своєї території п’ять років тому, пише у своєму блозі на НВ політолог Володимир Фесенко. А також, усупереч серйозності проблем, більшість українців не розчарувалася в незалежності, хоча чимало й залишило країну в пошуках кращої долі.

Читайте також: Портников: В Україні влаштували охлократичний переворот. ВІДЕО

Але, як показали події 2014 року, далеко не всі підтримують ідею незалежності, й цю ж реальність приймають не всі, вважаючи, що після Майдану всі відразу перетворилися на патріотів. Звідси і здивування кількістю голосів, відданих за Медведчука. На жаль, близько 12−15% наших громадян – активно пропутінськи та проросійськи налаштовані люди, котрі вважають, що війну розв’язала Україна, а не Росія. Тому успішний захист незалежності протягом останніх п'ять років – це ще одна перемога, адже ми могли втратити набагато більше.

Головною поразкою стало те, що Україні досі не вдалося сформувати ефективну модель розвитку. Всі ці 28 років політичні еліти думали про свої егоїстичні інтереси, а не про простих громадян, годувалися за рахунок країни, експлуатували її, не розвивали. Саме це призвело до результату виборів у цьому році, де більшість виборців сказалаи "ні" й вибрали зовсім іншу фігуру – Зеленського, не побачивши іншої альтернативи.

Читайте також: Прогноз на осінь: через які ключові точки та сценарії проходитиме Україна

Почався великий експеримент. Але не варто чекати від нової команди швидких результатів – це наївно й нереалістично. Можна зробити серйозний ривок вперед і в плані економічного розвитку, й у плані боротьби з корупцією, але навіть це зажадає декількох років. Адже і партія "Слуга народу", й Офіс президента – неоднорідні, там є різні люди. І цілком можливо, що там виникне група, яка буде діяти за класичною моделлю старих еліт, в той час як інша частина команди спробує відповідати народним сподіванням. Але справа в тому, що між очікуваннями і намірами представників нової влади існує дисонанс. Він спостерігається в багатьох питаннях.

За кордоном – частково завдяки трагічним подіям 2014 року – набагато більша кількість людей, зокрема політиків і державних діячів, стала розрізняти Україну і Росію, та й взагалі знати про її існування. Це суттєвий прогрес. Головна проблема України на міжнародній арені зараз – це розчарування. Подібне вже відбувалося за часів Ющенка, і в останні роки з’явилося знову. Великі надії обернулися швидким розчаруванням. Горезвісна втома від України показує, наскільки складні емоції ми викликаємо за кордоном. Міжнародні партнери, зокрема серед авторитетних організацій, бачать нас такою собі валізою без ручки. ЇЇ й нести важко, і кинути не можна: всередині щось цокає і як би не вибухнуло. Тому з точки зору безпеки, а також економіки, їм доводиться займатися Україною. У цьому все ж є певна надія.

Нам, українцям, пора зрозуміти, що проблеми країни повинні вирішувати саме ми. Не МВФ у Вашингтоні, не Єврокомісія в Брюсселі, не наші партнери в ЄС. Ми повинні думати власною головою і брати на себе відповідальність. І коли ми до цього дійдемо, політики, громадські діячі та бізнесмени будуть думати не тільки про свої інтереси, а й про необхідність розвитку країни – ось тоді і ми почнемо йти вперед швидше і ефективніше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram