Тріумфальна перемога президента Зеленського на парламентських виборах розв’язує руки для змін у різних напрямках, тож Україна знову перемикається на швидкий час. Все це відбувається на тлі загострення безпекових та економічних загроз навколо України. У попередніх статтях я писав про велику розвилку президента Зеленського між економічною лібералізацією та політичною концентрацією влади, а також про необхідність стратегічного рішення про розподіл влади, яке навряд чи буде прийнято. Проаналізуємо основні фактори й окреслимо сценарії подій найближчих місяців, відкидаючи малоймовірні відгалуження та концентруючись на основних розвилках.

У підготовці цієї статті брало участь чимало людей, яких треба було би згадати із вдячністю, але не можна, бо вони посідають чи планують посідати певні публічні посади.

Ключові точки та розвилки

Події найближчих місяців будуть окреслені такими ключовими точками:

1. Економічні

1.1. Переговори з МВФ із урахуванням кадрових рішень щодо прем'єр-міністра, міністра фінансів, голови правління Національного банку, а також ключових економічних реформ (приватизація, земля, податки) та тарифів на газ, а також реакція населення на тарифи.

1.2. Рішення апеляційного суду щодо націоналізації "Приватбанку".

2. Безпекові та міжнародні

2.1. Зустріч президентів Зеленського і Трампа та пов'язані з цим можливі обіцянки обох сторін на тлі зростання ескалації на фронті та підготовки президентських виборів у США.

2.2. Реакція активної частини українського суспільства на обіцянки президента Зеленського щодо російсько-української війни.

3. Політичні

3.1. Ймовірний конфлікт в оточенні президента, викликаний суперечностями між різними групами впливу, що мають різні цінності, та переходом від святкування перемоги до реальних дій.

3.2. Структуризація, а потім і розкол президентської фракції на групи, засновані на протилежних цінностях і представленні суперницьких груп інтересів.

Обидва процеси можуть статися раніше чи пізніше, бути гострими чи прихованими.

Хронологія подій

Розглянемо тепер детальніше перебіг подій, зупиняючись на вищезазначених ключових точках.

1. День Незалежності

Помилкове рішення президента про скасування військового параду на День Незалежності, викликане недооцінкою значення цього символу для значної частини суспільства, та додаткові помилки при виправленні цього призвели до значного напруження у ставленні до президента у військових, ветеранських, волонтерських та інших спільнотах. Якщо помилки не будуть ретельно виправлені, існує певна ймовірність вуличного конфлікту на День Незалежності, стихійного чи інспірованого третьою стороною. У такому разі дії правоохоронних органів під час цього конфлікту безпосередньо вплинуть на позицію міністра внутрішніх справ Арсена Авакова в подальших політичних балансах. Але загалом це не створить впливу на початок роботи парламенту й уряду.

2. Уряд

Однопартійна більшість партії "Слуга народу" у Верховній Раді в останні дні серпня або на початку вересня монопольно сформує уряд, а також забезпечить контроль над більшістю парламентських комітетів. Уряд, напевно,буде компромісним – переважно чи частково реформаторським, водночас сильно пов’язаним із Офісом президента, матиме внутрішні суперечності. Цей уряд буде зв’язаний двома умовами: від нього вимагатиметься робити популярні речі й демонструвати швидкі результати, буквально в рамці трьох-чотирьох місяців. (На даному етапі є ілюзія, що глибокі реформи можуть бути популярними, хоча насправді популярними будуть лише ліві рішення, неприйнятні у кризовій країні, але це окрема тема.)

На сьогодні ймовірність призначення прем’єр-міністра, що не афілійований із Офісом президента, дуже невелика (опитані експерти дають 10%). Потужна незалежна фігура була би гарним компромісом у разі формування парламентської коаліції, а для однопартійної більшості це втрачає сенс. Прем’єр-міністр із Офісу президента може бути краще чи гірше прийнятий західними партнерами (Олексій Гончарук буде прийнятий краще, ніж Андрій Богдан). Окрім нього, дуже важливі чотири міністерські позиції.

По-перше, міністр фінансів, що відповідає за бюджет в умовах переговорів із МВФ і світової кризи, що насувається (найкращий варіант тут Оксана Маркарова). По-друге, новій владі потрібні політичні рішення на грані юридичного фолу (приклади таких рішень ми можемо побачити у перші 100 днів президента), тож не обійтися без лояльного міністра юстиції. По-третє, міністр внутрішніх справ. Окрім того, що це в кожному разі потужна урядова фігура, виходячи з ресурсів і повноважень, треба взяти до уваги ще персону Авакова, безумовно, одного із важковаговиків української політики. Від того, чи буде він міністром, залежить вся урядова конфігурація.

Нарешті вкрай важлива позиція міністра оборони у плані вагомих розбіжностей між президентом і його оточенням, із одного боку, та військовою спільнотою (в широкому розумінні, із ветеранами, волонтерами тощо зокрема), з іншого боку, щодо перспектив і стратегії війни. В умовах концентрації влади важливо також мати свого "яструба" в команді президента, який братиме на себе жорсткі заяви та дії, знімаючи цей обов’язок із президента.

Звичайно, також дуже важливими є позиції міністра соціальної політики, міністра освіти та міністра охорони здоров’я, адже це найбільші видатки бюджету та безпосередній вплив на кожну людину; окрім того, в цих сферах вже роздано чимало популістичних обіцянок. В ідеалі ці люди розуміють ситуацію однаково з міністром фінансів. Також важливою є позиція міністра Кабінету міністрів, відповідального, з одного боку, за функціонування урядової машини, з іншого – за продовження реформи державного управління. Якщо це буде політична фігура, що представляє певну групу інтересів, робота уряду буде значною мірою заблокованою.

У цілому відсоток справжніх реформаторів в уряді може варіюватися в широких межах, залежно від особи прем’єр-міністра та дієвості різних груп впливу.

Читайте також: Здатність влади відповідати на історичні виклики лишається критично невизначеною – Волошина

Урядом значною мірою керуватимуть із Офісу президента. А ще є РНБО, апарат якого під керівництвом Олександра Данилюка може перетягувати частину урядового впливу на себе. Так чи інакше, конфлікт там неминучий, так само як й інші конфлікти всередині оточення президента, питання в тому, наскільки швидко це станеться. В усіх випадках однією зі сторін конфлікту виступає Богдан як ключовий діяч нової влади, і це безпосередньо вплине на позицію президента в суспільстві (згадайте аналогію з епохою Ющенка).

3. Міжнародний валютний фонд

Місія МВФ очікується в середині вересня, після формування уряду. На цей час жодних вагомих економічних рішень парламент чи уряд іще не ухвалять, так що неочікуваного мало. Радше за все місія МВФ укладе попередню угоду (staff level agreement) з урядом. Не виключено також, що на початку осені Україна піде вгору в рейтингах міжнародних рейтингових агенцій, бо в цілому ситуація наразі позитивна. І хоча остаточна угода з МВФ мусить бути затверджена радою директорів МВФ десь у грудні (див. нижче), попередня угода разом зі зростанням рейтингу будуть позитивними сигналами, з якими уряд може вийде на ринок зовнішніх запозичень (важливо це зробити до виборів в Аргентині, які можуть послати негативний сигнал усій світовій економіці).

4. Зустріч президентів Зеленського і Трампа

Президентові Зеленському від президента Трампа потрібні заяви про підтримку у сфері економіки та безпеки. Трампу від Зеленського потрібні дії, що підтримали би його президентську кампанію 2020 року, насамперед розслідуванням, яке би зачепило його конкурента. І це є проблемою, бо найгірше, що можуть зробити українські політики в українсько-американських відносинах, – це втручатися будь-яким чином в американську внутрішню політику (попередні спроби дали надзвичайно погані результати, а всі їх учасники фактично стали небажаними фігурами для американців).

Українська сторона розуміє ризики й намагатиметься нічого не обіцяти, але водночас сильно потребує американської підтримки. Тому результати радше за все будуть помірні.

Водночас українська карта з’явиться на столі переговорів Трампа й Путіна. Трампові конче необхідно до виборів показати свій великий успіх у зовнішній політиці як миротворця (адже багато його попередніх ініціатив провалилося), і заради цього він готовий тиснути на Україну. Ідеал Путіна – отримати від Трампа запевнення в тому, що Україна повністю входить у зону інтересів і відповідальності Росії ("ці українці не здатні навести лад на власній землі та створюють усім проблеми, а я зможу все вирішити, тільки дайте мені карт-бланш"). Все залежить від того, наскільки Трамп довірятиме Путіну, та від сили української зовнішньополітичної позиції – що цікавого Україна здатна запропонувати Америці. Можуть бути створені нові формати переговорів зі значно більшою роллю США, але навряд чи вони забезпечать якісь прориви: Путінові потрібна війна.

Всі ці переговори відбуватимуться на тлі суттєвого загострення ситуації на фронті – таким шляхом Путін зазвичай посилює свою позицію перед перемовинами. Можуть бути будь-які провокації, обстріли загарбниками окупованих міст тощо.

Важлива ключова точка: що Зеленський пообіцяє Трампові в обмін на підтримку. Впровадження ідеального для Путіна варіанту означатиме послаблення санкцій і фактично перший крок до втрати суверенітету, що негативно сприйме значна частина суспільства (але вуличні протести до кінця року малоймовірні).

5. Реформаторський порядок денний парламенту

Тим часом парламент налагодить свою роботу й почне штампувати реформаторські законопроекти, значний пакет яких вже підготовлений. Тут потрібно буде гостре око через дві причини. По-перше, в хороші законопроекти будуть закладені віконечка для поганих хлопців, а тиск з боку Офісу президента щодо максимально високого темпу їх проходження не дозволить якісно їх опрацювати. По-друге, на кожен десяток добрих законопроектів юридичними хакерами на кшталт Андрія Портнова буде підготовлена парочка поганих законопроектів, які підуть у пакеті майже непоміченими. Відсутність досвіду переважної частини народних депутатів, зловмисність частини досвідчених членів парламенту та слабкість малих проукраїнських фракцій у поєднанні з гонитвою за швидким результатом може наробити багато лиха. Типовими прикладами реформ, в яких потрібно уважно дивитися на деталі (де, як відомо, ховається диявол), є земельна реформа та приватизація, а також реформа управління державними підприємствами.

У цій ситуації важливу роль гратимуть малі парламентські фракції, які намагатимуться контролювати якість поспішних рішень, але це залежить від їхньої сили й згуртованості.

До нового року парламент працюватиме доволі інтенсивно, а велика президентська фракція під суворим наглядом з Офісу президента намагатиметься зберегти монолітність. Водночас конфлікти наростатимуть, оскільки формуватимуться групи за цінностями, за інтересами та підпорядкованістю зовнішнім центрам впливу (і всі ці групи мають різні "червоні лінії"). Також неминучі конфлікти між керівництвом партії та мажоритарниками, значна частина яких відчуватиме більшу відповідальність перед виборцями, ніж перед партією, і не погодиться з низькою оцінкою їхнього власного внеску до перемоги. Перші внутрішньофракційні конфлікти, розбрід і саботаж ми побачимо вже цього року, але вони ще не будуть вирішальними. Далі фракція почне розпадатися, а зовнішні центри (зокрема олігархи) стануть впливовішими, але це вже буде наступного року, тобто за межами рамок цієї статті.

Інші політичні гравці навряд чи зможуть до кінця року розробити та почати втілювати якісні активні (не реактивні) стратегії. Це станеться вже наступного року, коли вади нинішньої системи концентрованої влади повністю проявляться.

Дотепер великих розвилок не було, були лише ключові точки, що певною мірою визначають траєкторію подій, але не створюють альтернативних сценаріїв.

6. Національний банк

Ось тут натрапляємо на першу велику розвилку. Ігор Коломойський налаштований змінити керівництво Національного банку – його ціль не так Яков Смолій, як Катерина Рожкова, але Смолій, схоже, Рожкову не здасть, тож мішенню стане й він (якщо здасть, то все одно буде мішенню, адже, отримавши вплив на кадрові рішення в НБУ, Коломойський навряд чи зупиниться). Мета може простягатися далі, не лише до звільнення, а й осудження та ув’язнення супротивниці олігарха. Під загрозою втрати незалежності Національного банку його правління може проявити солідарність і піти у відставку разом. У кожному випадку міжнародні партнери будуть украй незадоволені.

На цю розвилку радше за все Україна вийде після зустрічі із Трампом, задовго до затвердження бюджету та засідання ради директорів МВФ, тобто десь наприкінці вересня чи в жовтні, адже президентові потрібен час, аби спробувати пояснити таке рішення міжнародним партнерам.

Формальний привід для розгрому НБУ та прізвища нових очільників не мають жодного значення – має значення лише сам факт позбавлення Національного банку незалежності (хитрі розмови про те, що президент не зазіхає на незалежність НБУ, а лише хоче приймати кадрові рішення, нікого не введуть в оману, бо незалежність якраз і корениться в захищеності позиції). Це рішення матиме фатальні наслідки для співпраці із МВФ, тож Україна з’їжджає на негативний сценарій.

7. "Приватбанк"

Українські суди вже продемонстрували активну діяльність на користь Коломойського. Настане час для розгляду апеляційним судом питання про законність націоналізації "Приватбанку". Особливо загрозливим це видається в умовах вдалої атаки на Національний банк.

Ймовірне рішення про незаконність націоналізації "Приватбанку" призведе до паралічу уряду та потенційної кризи банківської системи. Для складних рішень потрібні найкращі фахівці – а ми пам’ятаємо, що нам невідомі прізвища міністра фінансів, міністра юстиції та голови правління НБУ на той час, а також яку вагу матиме тоді РНБО. Наступний крок – рішення Лондонського суду на користь Коломойського, а після цього Україна вже матиме вкрай слабку позицію в усіх інших міжнародних судах.

Реакція президента та його оточення найімовірніше буде такою ж, як і на попередні аналогічні рішення, тобто нульовою.

8. Тарифи

Наступна ключова точка — ціна на газ на опалювальний сезон. Її треба піднімати з 5,5 тисяч десь до 9 тисяч гривень, і це вкрай непопулярне рішення не можна відкладати – ми пам’ятаємо, як довго відкладав попередній уряд, і добра це не принесло нікому.

Але перед урядом буде завдання забезпечити популярні рішення, й тому навряд чи необхідний крок буде легким. Можна спробувати все списати на попередників в ринкові механізми, але населення цього не розуміє й очікує від президента (аякже!) низьких тарифів. Ухиляння від рішучого непопулярного рішення означатиме червону картку від МВФ і перехід на негативний сценарій.

Читайте також: Зеленському й Ко загрожує ресурсне прокляття

Все це відбуватиметься на тлі коливань курсу гривні, які населення (все ще незвикле до гнучкого курсу) сприйматиме як падіння.

9. Переслідування

Тим часом Україна підійде до наступної ключової точки: переслідування політичної верхівки 2014-2019 років, тобто Петра Порошенка та його команди (із Валерією Гонтаревою включно). Тут об’єднаються інтереси команди Зеленського й команди Януковича: для перших посадка персонажів, ненависних для значної частини народу, є єдиним способом підтримати рейтинг, що падатиме, шляхом демонстрації "справедливості"; для других це реванш і помста за все, що було після Революції гідності. Судові процеси матимуть на меті не лише помститися окремим людям, а й загалом довести хибність шляху, яким країна рухалася після Майдану (цікаво, що рушієм тут є Портнов, друг Богдана). Навіть якщо не вдасться когось посадити, це виведе з ладу досвідчених членів парламентської фракції. У певних колах на Заході почнуться розмови про політичні переслідування (дотепер подібне робив лише Янукович, посадивши Юлію Тимошенко, і це не принесло йому щастя), адже йдеться не лише про колишніх керівників, а й чинних політиків.

Ще одна лінія напруги пов’язана з боротьбою за керівництво Києвом і чималий столичний бюджет. Віталій Кличко чинитиме спротив, а громадянське суспільство може вийти на захист не міського голови (якого багато хто не любить), а міського самоврядування.

10. Олігархи

Паралельно підконтрольні суди та регулятори займуться "рівновіддаленням" (вдалий термін придумав свого часу Путін) інших олігархів. Першим буде Рінат Ахметов, на енергетичні (й не лише) активи якого вже почалися атаки, які можуть поширитися далі на телеканал, щоб іще більше його послабити. Наступним, схоже, буде Віктор Пінчук. Доля дала шанс Коломойському, й він повною мірою ним скористається, точніше – вже користається. Як себе поводитимуть переслідувані олігархи, важко передбачити.

11. Державні підприємства

Ще одна ймовірна лінія розвитку подій полягає у відкаті реформи управління державними підприємствами – незалежні ради директорів можуть бути визнані невдалим експериментом і замінені на лояльні, а далі відбудеться заміна керівництва найбільших підприємств (особливо у сфері енергетики й інфраструктури), що викличе велике напруження міжнародних партнерів. Великі ігри політичних важковаговиків також почнуться навколо ідеї створення Фонду національного добробуту, що має об’єднати стратегічні держпідприємства.

12. Аргентина та "Брекзит"

Наприкінці жовтня світ нагадає Україні про себе – відбудуться вибори в Аргентині, й перемога ліваків, які обіцяють швидкі вирішення складних проблем, знову зірве країну у штопор, а всій світовій економіці надішле вкрай негативний сигнал.

Водночас другий негативний сигнал надійде із Британських островів, де базовим сценарієм видається підтриманий прем’єр-міністром Борисом Джонсоном вихід із Євросоюзу без угоди. Апокаліпсису не буде, але всі негативні події складаються докупи. На тлі торговельних війн США із Китаєм, сповільнення зростання Китаю та Індії, а також охолодження європейської економіки все це має песимістичний вигляд, а для України означає погіршення умов запозичень на зовнішніх ринках. А попереду в нас 2020 рік – рік пікових платежів за боргами.

13. Бюджет

Ми дісталися листопада, й це час активної роботи над державним бюджетом. Ключове питання тут – дотримання узгодженого з МВФ дефіциту бюджету. Ключова постать тут – міністр фінансів. Ключова загроза – величезна кількість передвиборчих і післявиборчих (ось для чого тури по містах) обіцянок президента. Бюджет не гумовий, листопад не гумовий: бракує грошей, бракує часу. Тягнути не можна: у грудні засідання ради директорів МВФ.

Звичайно, якщо звільнити керівництво Національного банку й/або не підвищити тарифи, порушивши умови співпраці із МВФ, то можна готувати бюджет без обмежень за часом і граничним дефіцитом. Згоріла хата, гори й сарай. У такому разі Аргентиною назвуть іншу країну.

14. Місцеві вибори

Ймовірно, але не точно наприкінці осені відбудуться місцеві вибори, потрібні для подальшої консолідації влади, зокрема для контролю над бюджетами, особливо у великих містах. Результати виборів залежать від темпу втрати рейтингу президентом і від здатності його супротивників консолідуватися, тому наразі їх важко передбачити. Але тріумф, подібний до парламентських виборів, є малоймовірним.

Навіть у разі значної перемоги на місцевих виборах консолідації влади не відбудеться, оскільки новообрані місцеві лідери, як завжди буває, відчуватимуть більше відповідальності перед виборцями, ніж перед далекою столицею.

Для нашого аналізу місцеві вибори важливі тим, що Офіс президента буде значною мірою зайнятий ними, а в умовах вузького "горлечка пляшки", коли прийняття управлінських рішень сконцентроване в Офісі президента, це призведе до подальшого зниження якості цих рішень (див. згадану на початку статтю про парадокс стратегії).

15. Росія

Все це відбуватиметься на тлі постійно тривожної ситуації на фронті: кремлівська верхівка вміє користуватися слабкостями супротивника. Наразі президент і його оточення демонструють нерозуміння стратегії ворога й мають ілюзію можливості домовленості. Поки що ми не знаємо, які в них червоні лінії, та вони й самі цього нині можуть не знати. Але ситуація ускладнюється трьома факторами: бажання президента України продемонструвати успіхи у вирішенні найбільш складної та бажаної для виборців проблеми – встановлення миру; бажання президента США видаватися миротворцем для перемоги на виборах; високий темп втрати легітимності російським режимом (два ключових фактори цього – ліквідація ілюзії виборів і надмірне застосування сили на тлі зростання бідності та сепаратистських настроїв у російських регіонах).

Отже, президентові Зеленському та президентові Трампу потрібен мир, а президентові Путіну потрібна війна. У такій ситуації Україна має слабшу переговорну позицію, що буде підкреслюватися загостренням перед кожним наступним раундом, і мусить іти на значні поступки. Якраз цього й не можна робити, але поки що українське керівництво не визначилося. Можуть бути різні несподіванки, наприклад, зустріч Зеленського з Путіним один на один чи обмін бранцями "всіх на всіх" (що буде продемонстровано українським виборцям як найвище досягнення) в обмін на політичні поступки. Ці поступки неминуче викличуть значну критику президента з боку військової/ветеранської/волонтерської спільноти й загалом громадянського суспільства. Великий масштаб поступок може спричинити акції громадянської непокори.

Оскільки війна йде також на економічному фронті, одним із ключових питань буде транзит газу, скорочення якого означає втрату Україною до 3 млрд доларів. Хто буде міністром енергетики та хто на той час керуватиме "Нафтогазом", поки що незрозуміло; існує загроза, що незалежні наглядові ради стратегічних державних підприємств фактично перетворяться на фікцію. Також невідома погода взимку. Не варто забувати і про борги: борг "Газпрому" "Нафтогазові" у 2,5 млрд доларів і борг Януковича у 3 млрд доларів.

Підсумки

На кінець року маємо континуум сценаріїв між двома полюсами.

Позитивний полюс сценарного простору передбачає: переважно реформаторський уряд, збереження незалежності Національного банку, ринкові тарифи на газ, продовження співпраці із МВФ (програма на 5-7-9 млрд доларів), помірні конфлікти в оточенні президента та у великій фракції, відсутність явних поступок Росії та, як наслідок, помірна суспільна напруга. У цьому разі економіка продовжує зростати, Україна без проблем обслуговує свої борги 2020 року та створює достатні умови для залучення інвестицій навіть в умовах складної ситуації у світовій економіці.

Негативний полюс сценарного простору передбачає: жорстко контрольований Офісом президента уряд, втрату незалежності Національного банку, штучно низькі тарифи на газ, розбалансування бюджету та погіршення платіжного балансу, визнання незаконною націоналізації "Приватбанку", а врешті – провал співпраці із МВФ на тлі погіршення ситуації на зовнішніх ринках. У цьому разі неминуче загострення внутрішніх конфліктів в оточенні президента та у фракції "Слуги народу" (хтось буде за незалежність НБУ, а хтось за свободу кадрових рішень президента; одні за мир за всяку ціну, інші категорично проти тощо), а також конфліктів між олігархами.

Між цими полюсами лежать проміжні сценарії, визначені вищезазначеними ключовими точками. З одного боку, найімовірніше реалізується якийсь проміжний сценарій; з іншого боку, полюси є атракторами, до яких тяжіє розвиток подій: одне вдале рішення створює підґрунтя для іншого, одне невдале рішення тягне за собою інше й так далі. Основні виклики будуть у 2020 році, і до них Україна може підійти сильною, консолідованою та змобілізованою, або ж слабкою й із численними внутрішніми конфліктами. А це вирішується в найближчі місяці.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram