Так, Трамп виступив за повернення Росії до G8, пише у своєму блозі на НВ колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко. Але нещодавно Трамп хотів і Ґренландію купити, та не вдалося. Чому? Та тому що Данія зайняла принципову позицію – Ґренландія не продається. Якби Україна зайняла таку ж позицію про те, що міжнародне право та здоровий глузд не продається, тоді, думаю, ініціатива мала би той же результат.

У нинішню міжнародну ситуацію вплутані гравці, які є дуже важливими, тому нам потрібно з кожним із них дуже інтенсивно спілкуватися й аргументовано пояснювати, чому це все обернеться катастрофою для них же самих. Бо спілкуватися з лідером країни, яка є країною-агресоркою, значить стимулювати агресію надалі. А варто пам’ятати, що будь-яка країна ЄС чи НАТО може стати об'єктом цієї агресії. Або ж об'єктом підривної realpolitik, яку Кремль проводить уже давно, намагаючись ці союзи розвалити зсередини. Нам потрібно заявляти про це щиро, спокійно, голосно, й не боятися наслідків. Тільки погляньте, як спокійно і просто маленька Данія багатьма голосами сказала, що тема закрита й не обговорюються. Наш голос має звучати так само.

Зараз деякі експерти говорять про зміни вектору зовнішньої політики України. Я ж лише чітко знаю, що міняти зовнішню політику й міжнародне право на бізнес-плани не вийде, а ось підкріплювати – будь ласка. Ніхто не проти, щоби на основі міжнародного права укладалися якісь взаємовигідні проекти, посилювалися контакти, але тільки не замість. Але зараз ми бачимо, як гроші перемагають цінності. Росію можуть пробачити, тому що західний капітал хоче продовжувати постачати їй свій непотріб, який там купують із задоволенням і великою радістю. І це ключова тема, яка сьогодні, на превеликий жаль, домінує над усім політичним простором Заходу. Замість принципово оцінити те, що відбулося, гору бере бажання заробити.

Читайте також: Користуючись слабкістю Зеленського, Захід робить нову спробу приручити російського ведмедя

Той твіт, яким Макрон підтримав Росію – це взагалі сором. Його це не прикрашає. Казати, що Росія – це "глибоко європейська країна" на тлі того, що там мордують власних громадян, б’ють їх на вулицях і кидають в автозаки, просто аморально. А за аморальні рішення політики платять дуже високу ціну. Часто й особисту, але ще частіше за це платять їхні або не їхні громадяни. Згадайте аморальність Мюнхенської змови перед Другою світовою війною, і які наслідки це мало по всьому світові. Йдеться про мільйони жертв. Сьогодні перемога аморальності над здоровим глуздом, засадами міжнародного права й того, що називається усталеним світовим порядком, стане не меншою катастрофою. Можливо, Макрон цього ще не розуміє, та тоді невдовзі заплатить цю ціну сам, так само як і Франція.

Повірте, всі західні керівники дуже добре розуміють, із ким мають справу. Якщо читати доповіді не лише політичних діячів, а й військових і розвідувальних структур, то можна знайти дуже багато правдивої та об'єктивної інформації про те, що ж таке Росія. Нещодавно у ЗМІ потрапила інформація про обговорення російської теми в парламенті Нідерландів, яке мало місце наприкінці минулого року. Військові начальники чітко та зрозуміло доповідали політикам: РФ – це інший цивілізаційний вимір. Я дуже радий, що нарешті про це почали говорити й на Заході. І нехай поки що на зібраннях за зачиненими дверима, але висновки вже витають: із Росією у цьому плані домовитися неможливо. Цей важливий політичний висновок свого часу перейде з голів військових у політичні.

Ну а наразі політики чомусь справді вірять у те, що Росію можна навчити демократії. Це тотальне невігластво й повний абсурд. Але багато хто, через певні, можливо, корисливі моменти продовжує імітувати свою віру в це, або і справді вірить. Але й це, як і будь-яка хвороба, минає. Питання такого прозріння є нагальною темою нашої зовнішньої політики. Але є й інший аспект – Путін чудово користується ядерним залякуванням і шантажем.

Читайте також: За діями Трампа й Макрона немає реальної серйозної політики – Портников

Саме це змушує Захід тріпотіти, приводить тамтешніх політиків до стану, коли вони реально не знають, чого чекати від такого неадекватного керівника. Тоді й запускається теза, що ми, мовляв, повинні мати канал зв’язку, щоб його не дратувати, щоб він не розсердився і був більш-менш зрозумілим у своїх діях. Спостерігати, не провокувати, та водночас і стримувати. Така гібридність мислення призводить до гібридності дій. Тобто ми всі, звісно, розуміємо, що це неадекват, така собі мавпа із гранатою, але маємо поводитися з нею дуже обережно – а раптом вона цю гранату кине? Не постає питання, що треба цю мавпу нарешті нейтралізувати, аби вона не була загрозою для всіх інших навколо. Із нею граються – підсовують черговий бананчик, аби вона його з'їла й на певний час заспокоїлася. Ну, а потім вона знову хапається за гранату – тож тепер киньмо їй два бананчики! Ось таким чином усе і відбувається – сумно й дуже безперспективно.

Рішучі дії завжди приносять більшу користь. І я щиро вірю, що на Заході з’являться нові політичні лідери, які матимуть чітке уявлення, що таке РФ. Нові Рейґани, Черчиллі та тетчер, які зможуть чітко формулювати головне завдання й розробляти план його реалізації. Ось тоді на пострадянському просторі буде тихо, тоді весь північноатлантичний простір буде іншим. Ситуація, за якої на місці російського монстра розвиватимуться нормальні країни, які нікому не загрожуватимуть, стане вирішенням однієї із ключових безпекових проблем сучасності. Це варто того, щоб над цим серйозно думати і працювати. Ну а поки що думають лише про те, як швидше заробити чергових сто мільйонів чи кілька мільярдів і сподобатися виборцям.

Так, Путін свідомо нагнітає страх. Думаєте, вибух в Архангельській області не демонстрація залякування? Навіть таке він використовує у своїх цілях. Заявляючи, мовляв, ось як я розроблю суперзброю, що дістане вас у будь-якій точці земної кулі, коли мені цього схочеться. Це не інакше як залякування. А також те, що сьогодні є суттю зовнішньої політики РФ. Адже інших інструментів змусити боятися немає. І так, Путін добивається свого, бо не зустрічає належного опору. Якби ж цей опір був адекватним, у нього би не було жодного шансу. Таку систему залякування ще років із п’ятдесят тому розробляли, але відмовилися як від занадто небезпечної. Сьогодні ж він її повертає не для того, щоб насправді розвернути, а щоб на Заході думали – а раптом долетить?

Чи дійде до скасування санкцій? Як знати, я не бабця Ванга. Та якщо це все ж станеться, то це буде поворотний момент у сучасній системі міжнародних відносин. Вона буде зруйнована. І наслідки пожинатимуть ті, хто прийматиме рішення, які для них самих обернуться катастрофою. Тож думаю, що попри бажання заробити чергові мільйони, таких речей не дійде.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram