Ілюстрація – Гусь

8 вересня міжнародна спільнота святкувала День грамотності. А що воно за звір – грамотність? Та нічого особливого, просто елементарне вміння читати й писати згідно із правилами правопису й граматики. Насправді не страшно.

Проте, в українця до цього звіра специфічне ставлення. Він сприймає його як виклик, як суперника в боротьбі за особисту волю. Грамотність чатує на нашого громадянина, аби вистрибнути з-за рогу загальноосвітнього навчального закладу І–ІІІ ступенів і скрутити його в баранячий ріг тотального правописного поневолення. Але з українцем це не так просто. Він хитрий, він хоробрий, він хвацький – такі три "ха" лежать в основі його волелюбної натури. І в нього є кілька секретних позицій, які він ніколи не здає без запеклого бою з учителькою української мови та літератури. Ось деякі з них.

– Клична форма. Олю – Колю – Олено – Марино – Наталіє – Геннадію – мамо – тату – пане – водію? Ні, це неможливо. Ви ще попросіть імена й по батькові в кличну форму ставити. Петру Івановиче, шановний пану, чи могли б ви подати мені отой словник? А ви, Вероніче Олександрівне? Не могли б? Що значить – вас не так звати? Скажіть спасибі, що я взагалі намагався! Хоча насправді ні, не намагався. Нехай син Поро… Зеленського намагається. 

Читайте також: Чому безграмотність стає нормою?

– Особові форми дієслова їздити й похідні. Запам’ятайте: ніхто й ніколи не змусить волелюбного українця написати їжджу, приїжджай, заїжджаємо. Буквосполука ждж – від лукавого, істинно вам кажу. Пишіть як завгодно: їзжу, приїжжай, заізджаємо – не стримуйте себе, шукайте, експериментуйте! Дайте волю думкам! Розкривайте свій потенціал! Але молю вас, благаю, не здавайте цю позицію. 

– Кома між підметом і присудком. Тетяна, читає мою колонку. Борис, вважає мовознавців нікчемами. Це один зі стовпів антиграмотної релігії. Українець не зможе пояснити, чому він це робить. Просто він вірить, що так правильно. Чому дія Тетяни, яка читає мою колонку, відмежовується від самої Тетяни паузою? Чому Борис ховається за комою, коли називає мовознавців нікчемами? Ці питання не мають відповіді, адже релігія базується на вірі, а віра – поняття трансцендентне.

– Найтвердіше. Найзалізобетонніше. Найбронебійніше. Написання горезвісного будь ласка. Допоки житиме Україна, її громадяни писатимуть будь-ласка через дефіс. Навіть якщо астероїд жахне у Вінницьку область і хвиля розійдеться планетою – українці стверджуватимуть, що їх так учили писати в школі. Не намагайтеся: вони свято в це вірять. Ось ця школа, ось ця вчителька, ось цей підручник… А, ні, насправді не існує такого підручника, але це не має жодного значення. Стоїмо! 

Читайте також: Чи такий страшний новий правопис?

Безперечно, сала у вогонь підкидає й рідна правописна комісія. Щойно з кров’ю й потом репетиторам удалося переконати впертих учнів, що апостроф у пів’яблука – це не жахливе непорозуміння, а виправдане графічне позначення роздільної вимови, як комісія видала на-гора новий правопис, де пів яблука вже пишеться окремо. Плюс іще багато надзвичайно нагальних питань, наприклад, правопис географічних назв російської глибинки замість вирішити, як воно правильніше в нас: Мукачево чи Мукачеве, Берново чи Бернове (чи ви й не знали, що в нас є такий населений пункт?). 

Що тут скажеш? Варто хіба що порадіти за таку безумовну стійкість і витривалість українського люду в питанні грамотності. Адже я вірю: цю впертість у небажанні бути поневоленим граматикою можна пустити в корисне русло. І тоді як навибираємо діамантів на дорозі, як засяємо, як засліпимо! 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube