Ілюстрація – ТСН

Нова редакція українського правопису викликала бурхливе обговорення у суспільстві. Думки українців, як зазвичай, розділились.

На жаль, зміни у правописі часто викликають негативну реакцію, багато хто вважає, нібито вони спотворюють мову. Але є менша група, представники якої такі зміни підтримують і до якої належу і я. Наведу свої аргументи.

Мова завжди реагує на зміни, які відбуваються у культурній, суспільно-політичній тощо сферах життя. З’являються слова, які позначають нові явища, і їх треба фіксувати й кодифікувати. Наприклад, вже давно потрібно було визначити, як правильно писати фейсбук, ґуґл тощо, бо в іншому разі це призводить до "мовної анархії", яка, до речі, і мала місце щодо певних слів до ухвалення нової редакції. Адже не було чітко зафіксованих норм, якими б послуговувалися усі. Покладалися у такому разі зазвичай доводилось на інтуїцію чи поширеність написання у Мережі.

Крім того, існує й інша проблема. Українська мова, зокрема і її правопис, упродовж своєї історії зазнавала зачищення та зміни правописних норм на невластиві їй. За часів радянської окупації, від 1933 року, розпочалися процеси ідеологічного штучного зближення російської та української мов. Зокрема, правопис 1928 року був оголошений націоналістичним, і його норми були значно переглянуті. Наслідки цього ми бачимо і зараз. Адже це вплинуло не тільки на мову, а й на світогляд наступних поколінь.

Читайте також: Радикальний націоналізм літери "ґ", або Нащо нам ці етери

Теза про близькість народів була штучно підкріплена на рівні мови. Підручники з української мови у пострадянський період відкривалися табличками, які наочно демонстрували "спорідненість" української, російської та білоруської мов. Тож новий правопис – це частина процесу очищення української мови від рудиментів радянської епохи. Вона поступово приходить до властивого їй стану.

Повернення до питомих норм є свідченням самостійності української мови та розриву з  ідеологічним нашаруванням, яке виникло внаслідок штучного нав’язування невластивих українській ознак, спрямованих на її зближення з російською. Тож нарешті на 28-й рік Незалежності маємо оновлену редакцію правопису як елемент утрати зв’язку із радянським минулим.

Але зміни не завжди сприймаються позитивно.  Це стосується не тільки мови, а й усіх процесів, які відбуваються зараз в Україні, пов’язаних із так званою "дерадянізацію", очищенням від рудиментів колишньої епохи. Добре, що на цій хвилі дійшла черга і до правопису разом із 

І хоча в остаточній редакції правопису змін не так уже і багато, проте і вони даються нелегко певній частині населення. Зокрема, це найбільший негатив викликають зміни правила написання з першими регулярно вживаними іншомовними компонентами абро-, авіа-, авто-, веб-, геліо-, гео- макро-, максі-, міді-, екс-, контр-, прес- і подібними, які відтепер пишуться разом, а не через дефіс.

Це правило дозволило уніфікувати написання слів із такими компонентами.  Тепер не потрібно згадувати, що пишеться разом, а що через дефіс. І це логічно. Звісно, такі слова зараз мають дещо незвичний вигляд, але з часом усі звикнуть саме до такого написання. Воно значно спростило мову і аж ніяк не порушило її структуру – це повернення до питомих українських норм. До того ж у остаточній редакції нелогічні винятки з цього правила вилучили.

Що ж до так званих "фемінітивів", то про них можна багато говорити окремо. Насправді це явище далеко не нове і траплялося до укладання нової редакції правопису. Проте ставлення до нього як тоді, так і зараз, неоднозначне. Вони почали з’являтися в українській мові ще до 30-х років ХХ століття і навіть фіксувалися у деяких словниках. З початком процесу русифікації фемінітиви стали одним з елементів, які "вихолостили" на догоду тогочасному режиму з його тоталітарністю і патріархальністю.

Для української мови вживання фемінітивів є цілком органічним явищем. Та й на рівні соціальних взаємин це дає змогу чітко розмежувати назви фахів та роду занять залежно від статі людини. Чому нікого не дивує вчителька або акторка, але викликає спротив міністерка чи лікарка? Тож офіційне закріплення на письмі фемінітивів цілком логічне. Не слід сприймати їх як щось штучне чи спеціально нав’язане кимось ззовні. Це данина потребам і вимогам часу і крок у напрямі поліпшення гендерної політики. 

Несприйняття також викликає написання слів проєкт, проєкція, які відтепер, як і мали, передаються на письмі з додаванням звука [j], а не проект, проекція, як раніше. Насправді збіг голосних для української є невластивою рисою, тому нове написання – якраз найбільш відповідає характеру нашої мови. Однак мало хто писатиме Атени, дитирамб, авдиторія, Ґуллівер, бо так не звикли, а ухвалена редакція подає таку норму як варіантну. Фактично це реверанс убік традиції, а не правильного варіанту написання слів. Взагалі варіативність - негативна риса чинної редакції, своєрідний компроміс із суспільством, вибір між питомим і нав’язаним. Правопис - це теж "мовний закон", який не має містити  двозначності. У результаті ж матимемо домінування "традиційних" норм.

Читайте також: З українського правопису можна чимало дізнатись про суспільство, – думка

Та є і норми, які навіть у новій редакції не змінили, хоча вони і не відповідають нормам і системі української мови. Зокрема, йдеться про невідмінювані іменники на о: метро, кіно, депо і подібні. Так, це цілком правильно і нормально говорити і писати в українській у метрі, кіна. Змінюються лише пальто і ситро, проте, і про це часто забувають. Але у новій редакції цей пункт не змінили. Чому, запитання до укладачів правопису? Зазначу, що не змінюються вони, зокрема, і у російській мові. Загалом складається враження, що у підході до правопису діяли досить обережно, і турбувались більше про реакцію суспільства, ніж про повернення до питомих норм української мови.

Зміни люди сприймають по-різному, але за нинішньої ситуації вони потрібні на всіх рівнях, щоб позбутися шлейфу радянізації, який тягнеться за нами від оголошення Незалежності України. Це ж стосується і правопису. Його зміна уже давно на часі. Але традиція написання і набута штучна спорідненість української та російської мов роблять свою справу, і зміни, а насправді повернення до витоків, не завжди сприймаються однозначно.

Проте зміни у мовній сфері є невідворотними, а тому до них слід ставитися виважено і розуміти, що це необхідність. Таким чином ми позбуваємося совковості, насамперед у головах, і повертаємося до питомих норм української мови, штучно вилучених та змінених у часи радянської окупації. І компроміс тут недоречний. Такі знакові події мають не роз’єднувати, а об’єднувати суспільство.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram