Ядерний комплекс "Піонер" у Музеї ВПС України у Вінниці

Всі роки російської агресії дуже багато українців жалкують: от, не віддали б ядерну зброю – і війни б не було, пише у своєму блозі на НВ журналіст Борис Бахтєєв. Росія нібито побоялася б розв’язувати гібридну війну. Але чи так це?

Обставина перша. Згадаймо, що це була – радянська ядерна зброя. Після краху СРСР Україна не мала не тільки повного циклу її виробництва й обслуговування, але й можливостей – зокрема, фінансових – швидко цю прогалину заповнити.

І нехай навіть номінально ця зброя була б українською, але фактично повний контроль над нею перебував би в руках Росії. І місця її дислокації цілком могли би стати додатковими Севастополем, тобто потенційними осередками російської агресії зсередини.

Ядерна зброя в тих умовах стала б додатковим гачком, на якому Росія міцно утримувала б Україну. І газові війни здавалися б дитячою забавкою порівняно з імовірними загрозами Росії відмовитися від участі в обслуговуванні української ядерної зброї.

А ще згадаймо, що світ тоді нічого не знав про Україну. І не міг передбачити, якою вона буде: російська пропаганда вже тоді докладала всіх зусиль, аби дискредитувати Україну й саму ідею нашої незалежності перед світовою спільнотою. Аби світ боявся України, не довіряв їй і не підтримував її. Знадобилася лише поразка Кравчука на президентських виборах, аби світ повірив у демократичність України й почав ставити під сумнів тези російської пропаганди про те, що нібито незалежність потрібна чи то для "консервації комуністичного тоталітаризму", чи то для "радикального націонал-екстремізму".

Читайте також: Зеленського схиляють до фактичної капітуляції – Портников

Власне, тодішня російська пропаганда проти України відрізнялася від нинішньої лише двома параметрами: словом "фашизм", по-перше, ще так часто прямо не послуговувалися, а по-друге, світ іще вірив російській пропаганді. Вірив у те, що незалежність знадобилася українській еліті нібито тільки для того, щоб захистити Україну від російської нібито демократизації.

Звинувачувати Кравчука у відмові від ядерної зброї – це по суті те ж саме, що звинувачувати тодішню владу Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Німеччини, Угорщини, ще єдиної тоді Чехословаччини в тому, що вони попросили радянські, а незабаром російські війська на вихід, а не залишили їх собі. Так, у розквартированих у цих країнах угруповань російських військ була потужна зброя та багате майно – але наші західні сусіди віддали перевагу різним варіантам формули "забирайте й ідіть".

І, на мій погляд, якби Україна тоді теж попросила російські війська на вихід, а свої збройні сили створила з нуля, з чистого аркуша – чимало подій пішли б зовсім інакше.

Обставина друга. Чи варто нагадувати, на кого було націлено ядерну зброю, дислоковану в Україні? Так, це була б іще та євроінтеграція – із націленими на Європу ядерними ракетами. (Перенацілювати – дорого й технічно клопітно.) "Якщо не приймете нас у НАТО, перетворимо Вашингтон на жменьку ядерного попелу" – так, чи що?

Обставина третя. "Ядерна кнопка" перебуває в розпорядженні головнокомандувача – це цілком природно. Але хто вони, головнокомандувачі? Ось ви можете уявити "ядерний чемоданчик" у руках у Януковича? А можете собі уявити, що його, "ядерний чемоданчик", немов іграшку в пісочниці, виривають одне в одного з рук Ющенко й Тимошенко?

Якби на початку 2014 року Україна була ядерною, ні про яку підтримку Майдану з боку світової спільноти не було б і мови. Тому що для неї, світової спільноти, головною метою стало б, аби з "ядерною кнопкою" нічого не сталося, щоб її власник був нехай поганим, але відомим і передбачуваним. Всі питання демократії та прав людини відсунулися б на далекий задній план – як увзагалі-то це й відбувається сьогодні з Росією та Китаєм.

Читайте також: На чолі війська та країни стоїть людина, яка не розуміє війни – Гудименко

Так, до речі, а чи може хто-небудь уявити, як у таких умовах повелася б Росія, які сили вона б доклала, щоб залишити в своєму розпорядженні українську ядерну зброю?

Й обставина четверта. Україна – жертва не звичайної, а гібридної війни. Де головна зброя Росії – не танки та гранатомети, а телевізійні екрани разом зі всякими контактами-однокласниками. Саме із їх допомогою Росія розділяє та володарює, саме із їх допомогою вона прагне, щоб усі брудні справи виконували самі українці – обдурені й нацьковані одне на одного.

Чи може ядерна зброя допомогти в інформаційній війні, якщо навіть такі ядерні гранди як США та Велика Британія зазнали в ній помітні поразки, від Росії зокрема? Найпотужніша ядерна зброя не врятувала Нью-Йорк від 11 вересня 2001 року: противник виростив ворогів у тилу, вдома. Куди повинен бути націлений імовірний ядерний удар, який здатний запобігти гібридній агресії – в телевізор, чи що?

За нахабством і застосовуваною методикою російська пропаганда нічим не відрізняється від "іділівської" й "алькаідовської" – існують навіть версії, що в них спільне коло авторів.

На жаль, у нашій ситуації ядерна зброя не тільки не допомогла б Україні, а й стала б обтяжливою обставиною.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube