Четвертий рік поспіль Україна долучається до події, акумулюючи на національному стенді найкращі видання значущих видавництв.

Франкфуртський книжковий ярмарок – це, мабуть, наймасштабніша літературна подія у світі. Понад 7000 експонентів зі 100 різних країн збираються, аби презентувати свої книжкові новинки. Четвертий рік поспіль Україна долучається до події, акумулюючи на національному стенді найкращі видання значущих видавництв.

140-метровий виставковий стенд із яскравим жовто-блакитним дизайном авторства Андрія Лінніка, 28 видавництв-учасників, сучасна українська проза, поезія і дитячі книжки в експозиції. Цього року, вже вчетверте вітчизняні видавці вголос заявили про себе, сказавши: "Українська література існує, і вона варта уваги".

Так, наших авторів поки що не дуже добре купують за кордоном, імена українських письменників ще мало відомі у Німеччині і Сполучених Штатах, Франції та Великій Британії – рух поступовий, можливо, повільний, але він є.

Станом на сьогодні українські видавці їдуть до Франкфурта здебільшого для того, щоб купувати. Ми купуємо права на всесвітньо відомі нон-фікшн-видання американських авторів, найкращі англійські художні твори. Ми робимо так, аби наші співвітчизники мали можливість доторкнутись до глобальної світової літератури, культури.

Читайте також: Читаю і вам раджу – чому книги роблять нас кращими

Але цифри таких продажів дуже скромні, особливо, на тлі того потенціалу, який має сучасна українська література. В чому справа? Адже є і талановиті письменники, і гарні твори, і по-справжньому майстерні ілюстратори.

Наприклад, 2017 року норвезький уряд підтримав книготворців, профінансувавши видання 538 творів вітчизняних авторів 44 мовами. Це 538 творів про історію Норвегії, її культурних і історичних діячів, побут та традиції.

Керівництво близької до нас Грузії від 2010 року фінансує друк книжок іноземними мовами до Франкфуртського ярмарку. І якщо у 2011-му гроші були виділені всього на два видання, то у 2015-му тамтешній уряд підтримав публікацію більш ніж 40 книжок. У результаті 2018 року країна стала почесним гостем на масштабній літературній події у світі. Що в цей час робить український уряд? Абсолютно нічого.

Просування української культури у нас відбувається за принципом "кому треба, той і робить". Треба видавцям, письменникам, меценатам, волонтерам, – кому завгодно, але не державі. Результат відповідний. Ми рухаємось ніби віз без колес – штовхаємо, силимося, але "буксуємо" у рихлій землі економічних проблем. Просимо підтримки від держави, але поки що її не отримуємо, на відміну від представників галузі в інших країнах Європи.

Читайте також: Ми наближаємося до Нобеля: починаємо з письменників українського походження

Втім, ми не втрачаємо надії. Є невтішні прогнози щодо скорочення фінансування Інституту книги від 2020 року, проте є і діалог з оновленим урядом. Ми говоримо, нас слухають. А от чи почують – час покаже.

Так чи інакше, український літературний ринок живе і без державної підтримки. Вітчизняні волонтери, видавці як ті єгиптяни, які у піску висаджували квітучі рослини, аби створити на запеченому сонцем Синайському півострові курорт. І хоч в Єгипті, країні третього світу, цю працю ініціював уряд, ми надто хочемо побачити "натовпи туристів" на власному літературному ринку, щоб чекати, коли ці рослини проб’ються крізь неплодючу землю самостійно. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube