Виставка "ВУФКУ: Lost & Found", яка зараз проходить у Національному центрі Довженка, обов’язкова для відвідування. Не тільки завдяки винятковій інформативності, а й через форму експонування – все ще рідкісну в Україні.

Видно, що керівник Центру Іван Козленко та його команда уважно вивчили відповідний західний досвід. У "ВУФКУ: Lost & Found" закладений цей сучасний принцип: виставка має бути захопливою пригодою, а відвідувач – учасником гри, яку з ним ведуть організатори.

ВУФКУ, нагадаю – Всеукраїнське фотокіноуправління – державна кінематографічна організація, яка діяла з 1922-го до 1930 року. Із нею пов’язаний розквіт українського кіна періоду "червоного Ренесансу" 1920-х.

Читайте також: Скандал у Держкіно: нова мітла мете по-новому, але наступає на старі граблі

Виставка займає частину першого та п’ятий поверхи Центру. Починається з інсталяції "Прибуття трактора". Організатори знайшли й виставили справжній редактор 1920-х "Фордзон", а на стінах-екранах пустили відео, змонтоване з українських фільмів "Джальма" (1929) і "Земля" (1930) й із "Прибуття поїзда" братів Люм’єр. Ефектно й пізнавально.

Хронологія розвитку нашого кіна буквально написана на стінах, причому подача йде в контексті світової історії – дають інформацію про найважливіші політичні та культурні події в той самий рік, коли в Україні відбувся перший кіносеанс, було знято перший фільм, відкрився перший кінотеатр тощо. Над головою, нагадуючи агітаційну естетику тих-таки 1920-х, висять жовті розтяжки-транспаранти з висловами про кіномистецтво дуже різних людей – від Курбаса та Горького до Довженка й Вальтера Беньяміна.

Простір на п’ятому поверсі урізноманітнений максимально, розбитий на закапелки, проходи, об’єкти. Все це працює, інформує, розважає. У ракетоподібній афішній тумбі – об’ємне обігравання оригінального анімаційного ролика фільму "Проданий апетит" (1928, режисер Микола Охлопков, у головній ролі Амвросій Бучма) через окуляри віртуальної реальності.

Читайте також: Реванш попси: культурна плагка опускається до рівня плінтуса

Навпроти, на спеціально вибудованому театральному кону фанерними профілями завбільшки з людський зріст відтворена мізансцена з одного зі спектаклів театру "Березіль", але це ще й функціонально: зі зворотного боку кожної фігури вміщено невеличкий екран, де показують фрагмент із фільму за участю тої чи того акторки/актора "Березоля".

А "дах" двоповерхової конструкції у глибині залу присвячений цькуванню "Землі" – голос із динаміків читає вірш-пасквіль Дем’яна Бєдного про фільм Довженка, на екрані ж ідуть великі кадри: одразу зрозуміло, де геній, а де лиходійство.

Це лише найпомітніші точки виставки, але вона вся, повторюю, варта уваги. Козленко наполягає, що "ВУФКУ: Lost & Found" має стати початком давно вже затребуваного музею українського кіна.

Старт справді переконливий. Сподіваюся, все вийде, як задумано.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube