Володимир Бородянський

Нові очільники української культури Олександр Ткаченко та Володимир Бородянський (в минулому – одні з найвпливовіших топ-менеджерів українського телебачення) публічно висловили своє незадоволення результатами останнього конкурсного відбору кінопроектів Державного агентства України з питань кіно, пише у своєму блозі на НВ колишній голова Держкіно Пилип Іллєнко. Очевидно, мені варто також висловитися з цього приводу.

По-перше, необхідно зазначити, що голова Держкіно не визначає переможців конкурсу, це робить Рада з державної підтримки кінематографії (далі - Рада), яка й ухвалює всі рішення щодо результатів.

По-друге, мовляв, Рада розписала весь бюджет Держкіно на три роки вперед. Це не відповідає дійсності. Причому, з кількох причин одразу.

З одного боку, якщо просто скласти суму очікуваної державної підтримки всіх проектів-переможців 11 конкурсу, то вона дійсно складе суму близько 1,6 млрд гривень, а фінансування Держкіно за бюджетною програмою "Державна підтримка кінематографії" на 2019 рік складає всього 505 млн гривень.

Але перемога в конкурсі насправді не означає виникнення в Держкіно будь-яких фінансових зобов’язань перед продюсером проекту-переможця. Такі зобов’язання виникають лише після підписання відповідного контракту. Такий контракт може бути укладений протягом трьох років, і для цього продюсер має виконати цілу низку умов (зокрема підтвердити недержавну частку фінансування), а також пройти ще один розгляд свого проекту Радою, яка підтвердить право на укладення такого контракту. У самому контракті зазначається розподіл фінансування за роками. У разі відсутності коштів на фінансування контракту в державному бюджеті поточного року, контракт не укладається.

Попередній досвід свідчить про те, що щодо значної частини кінопроектів, які перемагають у конкурсах, контрактів так і не укладають узагалі. Річ у тім, що підтвердження перемоги проектів дає їхнім продюсерам можливість шукати недержавне фінансування або фінансування не в країні походження кінопроекту для стрічок спільного виробництва. Це непростий процес, і не всім це вдається. Можуть виникнути й інші причини: зайнятість режисера на іншому проекті, творчі конфлікти, втрата актуальності, зростання бюджету внаслідок інфляції, тощо. Такими проектами, що перемогли, але так і не уклали контрактів, є наприклад, "Їжатець", "Бабин Я"р, "Аеропорт", "Ворожі іноземці", "Карпатський капкан" і цей список можна продовжувати, за останні роки він поповнився десятками назв.

Читайте також: Лозниця, Васянович, Балаян. Нащо українські кінематографісти написали відкритого листа Зеленському

Виробництво повнометражних художніх фільмів в українських умовах зазвичай триває два-три роки (а іноді значно більше). Це означає, що фінансування одного такого проекту відбувається, як правило, щонайменше із бюджетних асигнувань трьох, а то й більше фінансових років.

Крім того, фільми фінансуються відповідно до фінансового плану, прив’язаного до виробничих періодів. Із цілої низки незалежних від Держкіно причин (політична та фінансова нестабільність у країні, поганий інвестиційній клімат, інфляція на ринку, творчі конфлікти, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів, графіки зайнятості акторів, сезонність чи несприятливі погодні умови), часто дати завершення періодів та здачі вже запущених у виробництво проектів зсуваються на наступні фінансові роки. Внаслідок цього кошти, що були заплановані на такі проекти в поточному році, вивільняють і спрямовують на створення нових фільмів.

Наприклад, станом на початок 2018 року у Держкіно був дефіцит близько 140 млн гривень на створення фільмів, які перебували у програмі виробництва й мали відповідні фінансові плани на той рік. Проте до кінця року цей дефіцит зник і ледь вдалося уникнути залишку невикористаних коштів. Ми не відмовили в запуску жодному фільмові-переможцю попередніх конкурсів, а деяких довелося навіть умовляти укласти договори раніше.

Отже, на сьогодні жодних фінансових зобов’язань перед продюсерами в результаті проведення 11 конкурсного відбору в Держкіно не виникло ані на 2019 рік, ані на три роки вперед, тоді як фінансування переможців цього конкурсу в реальності буде суттєво меншим і розділиться між бюджетними асигнуваннями, щонайменше, 2019−2025 років, Це ніяк не пов’язано з бюджетом лише 2019-го.

Водночас на момент проведення конкурсу Держкіно мало близько 350 млн гривень нерозподілених коштів на загальному і 20 млн на спеціальному рахунках бюджетної програми "Державна підтримка кінематографії", що з урахуванням сукупності зазначених мною вище факторів, а також календарно-постановних та фінансових планів проектів-переможців, цілком дозволяло (і зараз дозволяє) профінансувати проекти-переможці 11 конкурсу у 2019 році без виникнення дефіциту.

На час проведення конкурсу Держкіно та Раді не було відомо обсяг коштів за бюджетною програмою "Державна підтримка кінематографії" ані на 2020 рік, ані, звичайно, на наступні роки. Ніхто не знав, чи сума підтримки складатиме 500 млн грн, 1 500 млн чи 0 млн гривень.

Без сумніву, саме невизначеність із фінансуванням була й залишається найбільшим постійним викликом для кіногалузі, із чим уже зіткнулася й нова влада. Йдеться не те що про відсутність розуміння бюджету на три роки вперед, – у попередні роки ми дізнавалися, скільки грошей на кіно буде наступного року, лише в останні дні грудня, а іноді й на початку січня. Часто зміни в проект бюджету вносили просто вночі прямо напередодні його прийняття, й, за фактом, іноді самі нардепи не знали, за що вони голосували о п’ятій ранку.

В останні роки сюрпризами ставала не тільки сума коштів, але й те, яким саме інститутам вони будуть надані – Держкіно, Мінкультури, Українському культурному фонду чи комусь іще.

Таким чином, проводячи будь-який конкурсний відбір, ми ніколи не знали й не могли знати, яке матимемо фінансування на наступний рік. Та якщо би відкладали проведення конкурсів, то, враховуючи тривалість проведення відбору, затвердження його результатів та час, необхідний на укладання контрактів (включно із проходженням тендерних процедур), то не могли б ефективно та вчасно використати кошти бюджетної програми до кінця року. Річ у тому, що за правилами роботи з держбюджетом в Україні залишок коштів на загальному рахунку бюджетної програми можна використати лише до кінця фінансового року. Після цього він, фактично, "згоряє" і не переходить на наступний рік, тому індустрія просто втрачає ці гроші. А це гонорари авторів, акторів, знімальних груп, оплата послуг ренталів, сервісів з постпродакшену та інші витрати на кіновиробництво. Не використати ці кошти насправді означає позбавити роботи і заробітку дуже багатьох колег.

Читайте також: Малоросійщина та сватизація України є чи не найвірогіднішим сценарієм розвитку подій – Волошина

Наприклад, 7-й конкурсний відбір восени 2014 року провели, не маючи розуміння, коли зможемо почати фінансувати переможців. Але саме завдяки тому, що він відбувся, вже восени 2015 року, коли вперше в історії українського кіно ми отримали збільшення бюджету прямо протягом фінансового року, Держкіно мало що запускати у виробництво. Якби ми зволікали, то, отримавши додаткове фінансування у вересні 2015 року ми би просто не встигли провести конкурс і укласти контракти до кінця року, і тоді ці гроші так і не потрапили би в кіноіндустрію.

Працювати по-іншому у нас не було можливості. Можна було, звичайно, не проводити конкурси взагалі, а потім повертати сотні мільйонів невикористаних коштів в кінці року. Але якщо ми не можемо ефективно використати вже існуюче фінансування кіногалузі, нам би не було чим аргументувати перед урядом необхідність постійного його збільшення. А без збільшення фінансування, за яке я хочу подякувати попереднім урядам і парламенту, відродження українського кіно не відбулося би.

Основна робота будь-якої влади в галузі культури – шукати гроші. Без фінансування всі історії про смисли, КРІ, рейтинги продюсерів та режисерів можуть залишитися лише предметом дискусій. Принагідно хотів би зауважити, що шукати смисли – це робота не влади, а креативного класу. Хоча в цілому згоден, що із сенсами в нашій державі дійсно криза.

Вважаю, що у наступному році бюджет Держкіно міг би бути суттєво збільшений. Причому для того, щоб знайти на це кошти, далеко ходити не треба. Багато хто, в тому числі й представники нової влади, говорили про те, що фінансування кіногалузі необхідно зосередити в одній інституції, а отже, передати Держкіно ті ресурси, які на ці цілі в 2019 році було виділено Міністерству культури та Українському культурному фонду. А це, відповідно, 50 млн та 400 млн гривень. Крім того, ліквідоване Міністерство інформаційної політики мало бюджетні програми на понад 524 млн гривень, з яких воно фінансувало, серед іншого, і створення фільмів. Лише за рахунок таких, як їх називають фінансисти, «перекидок» між державними бюджетними програмами наступного року можна було би легко профінансувати і переможців 11-го конкурсного відбору, що вже відбувся, і переможців конкурсів документально та анімаційного кіно та телесеріалів, які ще мають відбутися, а також провести ще декілька конкурсних відборів без збільшення фінансування кіногалузі за рахунок інших джерел.

Між іншим, Держкіно регулярно подавало до Міністерства культури та міністерства фінансів запити на щорічне фінансування галузі у розмірі понад 2 млрд гривень, оскільки саме така сума, на мою думку, необхідна для фінансування всіх форм державної підтримки кіноіндустрії, передбачених законом про державну підтримку кінематографії (включно з кеш-рібейтами та освітніми програмами).

Проте аналіз проекту державного бюджету на 2020 рік, оприлюдненого 16 вересня, на жаль, говорить про те, що такого перерозподілу здійснено не буде, й у наступному році все залишиться так, як і було цього року: cуми фінансування Держкіно і Українського культурного фонду залишаються практично без змін, в новому Міністерстві культури, молоді і спорту також залишаться бюджетні програми старих Мінкультури та Мінінформполітики в практично тих же обсягах і з тими ж назвами.

А отже, питання полягає не в тому, що профінансувати переможців 11 конкурсного відбору неможливо, а саме в небажанні фінансувати переможців конкурсу, який проводився за попереднього керівництва Держкіно, і для цього необхідно знайти відповідні причини. Нова мітла, звичайно, по-новому мете. Але прикро, що при цьому вона наступає на старі граблі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube