Постер до фільму "Ціна правди"

В український прокат вийшов фільм "Ціна правди" – історична драма про події, що мали місце в Україні в 32−33 роках минулого століття і про журналіста, який на свій страх і ризик засвідчив ці події і розповів про них всьому світу.

Йдеться про Голодомор і тут найкраще згадати оригінальну назву стрічки – "Містер Джонс", з винесеним у заголовок прізвищем журналіста. Звали його Гарет. Режисерку фільму звуть Агнєшка Голланд. І тут варто сказати, що в складний і максимально трагічний матеріал вона поринула в набагато меншому ступені, ніж містер Джонс, пише Вадерій Мирний у блозі для НВ.

Сюжет. 1933 рік. Лондон. Молода людина в окулярах і з доброзичливим обличчям, що натякає на м’який характер, зачитує доповідь про події в Європі. Він попереджає зарозумілих старців, що сидять перед ним, про Гітлера і про швидку війну. Ті сміються і не вірять. За кілька годин Гарета Джонса, так звуть молоду людину, звільняють. Його прогнози нікому не потрібні: в Англії економічна криза і на війну немає грошей, а значить, і факти зважувати не слід.

Джонс же хоч і м’який і вихований, але упертий і володіє важливою для журналіста рисою – інтуїцією. Саме вона приводить його до Москви, де Гарет хоче дізнатися відповідь на питання: "Звідки у жебрацьких Совєтів гроші на індустріалізацію?" Велика частина західної інтелігенції в захваті від комуністичної моделі і Джонс начебто теж. Але це питання все одно не дає йому спокою.

Читайте також: "Цена правды". Почему всем стоит посмотреть этот тяжелый фильм

У столиці СРСР він знайомиться з Волтером Дюранті – керівником московського бюро The New York Times і головним оспівувачем Союзу на Заході, а ще з журналісткою на ім'я Ада, з якою у нього так і не вийде завести службовий роман. А ще, вперше у своїй біографії Джонс зіткнеться зі страхом за своє життя і з непроглядним жахом від побаченого на власні очі.

Сценарій і драматургія. Агнєшку Голланд важко назвати класиком світового кіно. Вона вчилася у Зануссі та Вайди, але їхніх висот так і не досягла. З іншого боку – пара номінацій на Оскар, кілька зрежисованих серій "Дротів" і недавня політично заряджена екодрама "Слід" звіра додали її статусу вагому частку поваги.

Проблема в тому, що всього цього не видно в фільмі з гучною назвою "Ціна правди". Якщо спробувати спростити його аналіз до одного речення, то можна уявити сюжет стрічки "Заборонений" (про Стуса), екранізований професіоналами і з трохи більшим бюджетом. Тобто ставлення до матеріалу буде настільки ж байдуже і поверхневе, зате картинка європейського рівня.

Якщо ж задатися метою проникнути в фільм Голланд трохи глибше, то, можливо, вийде побачити спробу зробити по-старомодному масштабне кіно: розгонисту драму з кількома сильно віддаленими одна від одної локаціями; екранізацію процесу деконструкції Ідеї за допомогою ні для кого незручної правди.

Щоб вивести свою історію на рівень не тільки страшних фактів і окремо взятого героїзму, а й певний культурної важливості, Голланд починає стрічку з письменника Оруелла, який сидить десь в глушині, в оточенні звірів і пише знамениту повість-антиутопію Колгосп тварин. Британець надихнувся статтями Гарета Джонса.

Нещасний Оруелл ще кілька разів з’явиться в таких ось найбезглуздіших інтерлюдіях.

Однак, жодної справжньої деконструкції ідеї у режисера не вийшло. Унаслідок знову-таки поверхневого підходу до матеріалу. Створюється враження, що забувши про ту винахідливість, з якою вона знімала Слід звіра, Голланд просто відкрила статтю у Вікіпедії та екранізувала сухі факти: ось наївний Джонс приїжджає до Москви, ось він потрапляє в Харківську область (тут програмні: кожух за скоринку хліба, апельсинова шкірка з підлоги, трупи на узбіччях і канібалізм), ось він повертається і стикається з безсиллям західного істеблішменту, ось він страждає біля похмурого моря.

Більш того, навіть ці сцени Голланд примудрилася зняти сіро: без віри, без авторського погляду, без жодної зацікавленості.

Ми отримали ще один бездушний фільм на важливу (і моторошну) главу в історії нашої країни. Тепер від наших польських колег.

Актори і картинка. З формою у Голланд теж не склалося. Причому, що на рівні міст, що на рівні мізансцен. Чергову спробу виставити комуністів і їм співчуваючих демонами з пекла, тобто найпростішу задачу, вона провалила.

Тут є абсолютно неробоча сцена вечірки у Дюранті вдома, яку явно хотіли зняти в дусі оргій в готелі Оверлук навпіл з шабашем в булгаківському стилі: але пари голих сідниць та ін'єкції морфію за кадром ніколи не було достатньо для створення серйозного ефекту.

Читайте також: Нерозказана історія про Голодомор. Чи дізнається містер Джонс "Ціну правди"?

Спроба подачі сюжету з точки зору самого Джонса теж провалилася. Погляд наївного правдолюба міг би підсвітити своїм нехай незграбним, зате щирим світлом банальність сценарію. Причому Джеймс Нортон, який грає журналіста, попри погано приховану радість від отримання головної ролі у великому проєкті, перебуває на своєму місці й більшу увагу від режисера він би точно потягнув. Сил Голланд не вистачило і на це.

Що вже говорити про Ванессу Кірбі, яка грає Аду Брукс – журналістку, яка розривається між вірою в комунізм, фактами, що його викривають, і тиском з боку Дюранті. Потенційно цікавий персонаж канув в лету, позбавлений знову-таки належної уваги з боку режисерки і сценариста.

Єдиною людиною, яка радує око у всій цій витівці, став Пітер Сарсгаард. Актор, що звик покладатися тільки на себе, створив украй неприємний, але з усім тим харизматичний образ керівника московського бюро The New York Times. Якщо в головах Джонса і через деякий час Ади Брукс любов до ідеї впала під тиском фактів, то переконання Волтера Дюранті виявилися сильнішими за правду, що дає привід для роздумів, але вже за межами картини, позбавленої навіть натяку на них.

Фільм "Ціна правди" схожий на продукт бюрократичної думки, коли бажання знімати продиктоване не прагненням по-своєму розповісти історію, а необхідністю відзначитися на полі актуального. Всі раптово звернули увагу на важливість журналістських розслідувань? Значить треба зняти щось подібне і в ідеалі, щоб фон був як можна трагічнішим.

Місце такій картині, відповідно, не в кінотеатрі, а в конференц-залі дорогого готелю.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube