Коли рік тому в Києві відбувся об’єднавчий собор, на якому було прийнято рішення про створення Православної церкви України, в російській столиці стверджували, що якщо Константинопольський патріарх Варфоломій I визнає нову церкву й видасть томос про її автокефалію, він опиниться в ізоляції в православному світі, а сам православний світ – у розколі. Бо ніхто – окрім Константинопольського патріарха – цієї нової церкви не визнає, пише Віталій Портников для "Белсат"

Однак через рік зрозуміло, що прогнози керівництва Російської православної церкви не виправдалися. Почався зовсім інший процес, в якому вигляд розкольників мають якраз ієрархи РПЦ.

Розкол по-московськи

Православну церкву України визнають – дуже повільно, обережно, але визнають. Втім, у церковному світі взагалі не буває швидких рішень.

Читайте також: Повільно, але неухильно Православна церква України здобуває світове визнання

При цьому в Москві негайно приймають рішення про припинення всякого спілкування із церквами, які готові до такого визнання, перестають визнавати їхніх предстоятелів на молитвах. Наразі таких церков уже три, не рахуючи самої Православної церкви України – Константинопольський та Олександрійський патріархати й Елладська церква. А наступного року до них може додатися ще кілька.

При цьому "розкол по-московськи" видається дещо одностороннім, це – несправжній розкол. Тому що предстоятелі всіх церков, яких не поминає у своїх молитвах Московський патріарх Кирило, продовжують поминати його самого та його паству. І предстоятелі тих церков, які ще не визнали ПЦУ, зберігають відносини з церквами, які прийняли рішення про визнання.

Виходить, що в усьому православному світі розколу хоче тільки Московський патріархат.

Політичні резони поставили над церковними

Це тим паче дивно, що протягом багатьох десятиліть його представники постійно шкодували, що "розкольники" в Київському патріархаті через своє керівництво позбавлені змоги молитися разом з усім іншим православним світом. Й ось тоді, коли така змога нарешті з’явилася, в РПЦ політичні резони поставили над церковними.

Читайте також: Грецький політик зробив сенсаційну заяву: чим шантажувала Росія Грецію за визнання ПЦУ

Що, власне, не дивно. Російська православна церква завжди була потужним інструментом політичного впливу Москви ще тоді, коли ніхто нічого не чув про нафту й газ. Після жовтня 1917 року в переліку інструментів впливу її замінили комуністичною ідеологією. Але, як і слід було очікувати, ідеологія програла релігії, і РПЦ утвердилася на своєму звичному місці.

Питання в тому, яке все це має відношення до християнських цінностей, залишається риторичним. Московський патріархат не вперше імітує розкол у православному світі заради утвердження власного впливу. І не вперше цей вплив переоцінює – як, власне, і сама Російська держава, що так і не дочекалося міжнародної підтримки своїх рішень про визнання незалежності Абхазії та "Південної Осетії" або про "приєднання" українського Криму.

Тим паче, що в праві церковному – на відміну від права міжнародного – повагу до ближнього вважають одним із головних постулатів. Той же Константинопольський патріарх – як і голови більшості інших церков світу – не визнає автокефалії Православної церкви в Америці, наданої Московським патріархатом. А проте зустрічається із предстоятелем цієї церкви митрополитом Тихоном і навіть служить разом із ним – остання така спільна літургія пройшла влітку цього року в Каппадокії, вже після надання томосу ПЦУ.

І в цьому є проста логіка, оскільки для Вселенського патріарха Бог вищий за політику. А для патріарха Московського – Путін вищий за Бога.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube