Дітер Цетше (зліва)

Через викриття масштабів утисків і переслідувань уйгур­ської меншини китайським режимом у провінції Сіньцзян під тиском опинилися німецькі підприємства, які мають чи розвивають там виробництво, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Понад мільйон уйгурів утримують у таборах, вони потерпають від брутальних порушень прав людини. Тепер підприємства на кшталт VW, Siemens і Bosch обороняються від закидів, що вони ігнорували цю ситуацію чи через кооперацію з режимом навіть опосередковано відповідальні за це.

Свою позицію щодо цього керівники підприємств висловлюють неохоче, коротко й загалом відкидають будь-які звинувачення в хибній поведінці. І навіть не припускають можливості перевірити власну роль, яку вони, ймовірно несвідомо, відіграють у китайській системі влади.

Слід визнати, що було б несправедливо покладати відповідальність за дотримання прав людини тільки на економіку. Але критичні питання, які нині ставлять німецьким підприємствам, стосуються німецького та всіх демократичних суспільств загалом. Тому вони виправдані, ба більше, давно на часі широка принципова дискусія на тему: де межа економічної співпраці з авторитарними й тоталітарними системами? Чи готові ми дотримуватися тих меж, навіть якщо це впливатиме на наш достаток? І чи ще можливо в сьогоднішній глобальній політичній ситуації розмежовувати економічні інтереси й політичне позиціонування?

Читайте також: Ми знаємо про численні злочини КНР, однак мовчимо – журналіст

Колись цей комплекс питань можна було відносно легко збути як винятково моральну проблему. Коли заради бізнесу хтось заплющував очі на порушення прав людини, це свідчило передовсім про його етичність. А аргумент, що бажання вести справи тільки із країнами з бездоганною репутацією в галузі прав людини різко зводить можливості до мінімуму, давав змогу затаврувати критиків відірваними від світу ідеалістами.

Однак через сьогоднішню глобальну зміну сил із економічно-етичних виникли безпеково-політичні питання. Опанований комуністичною диктатурою Китай, що перетворився на світову економічну потугу, тепер застосовує економічну владу для взяття під контроль західних демократій.

Максима, за якою економічні зв’язки докладаються до послаблення авторитарних режимів, остаточно себе зжила.

Міжнародне економічне та фінансове переплетіння не привело до демократизації таких держав як Росія чи Китай. Навпаки, свою економічну силу вони застосовують для вдосконалення а­вторитарної системи й наступу на західні демократії. Втім, останні сигнали, які надходять від федерального уряду, не свідчать про те, що він зрозумів епохальність масштабів такого виклику.

Це, наприклад, демонструє урядове рішення, попри всі безпекові застереження, залучити до розбудови в Німеччині мобільної мережі 5G китайський технологічний концерн Huawei. Таку саму наївність Берлін демонструє і тоді, коли стверджує, що німецько-російський трубопровід "Північний потік-2", який посилить залежність Європи від путінського режиму, – "суто економічний проєкт".

Читайте також: 30 років тому Чехія стала великою країною. Є такою і нині

Економічно Німеччина потребує Китаю, а от Китай Німеччини – ні, як висловився нещодавно один із менеджерів німецької DAX-компанії. Інший сказав, що, публічно критикуючи Китай, ми досягаємо протилежного. Утім, така логіка веде до підпорядкування сваволі авторитарних влад.

Промовистий приклад цього: торішнє публічне вибачення керівника автомобільного концерну Daimler Дітера Цетше перед китайським урядом. Після того, як Daimler використав у рекламі цілковито аполітичне висловлювання Далай-лами, китайська державна пропаганда затаврувала його "ворогом народу". Тоді Daimler негайно відкликав рекламу, а Цетше висловив жаль щодо того, що це "глибоко ранило почуття китайського народу". Таким чином він не просто сам упав на коліна перед китайським режимом, а й прирівняв його до "китайського народу".

Глибоко закорінена в Німеччині віра в те, що розбудова економічних і торговельних відносин підтримує реформістські сили – спадок старої Федеративної Республіки. Через своє націонал-соціалістичне минуле демократично відфільтрована післявоєнна Німеччина у глобальних політичних, а передовсім військових питаннях завжди трималася осторонь, залишаючи неприємні конфронтації, як-от з ісламською диктатурою в Ірані, західним союзникам. Під їхнім захистом вона могла більше концентруватися на розбудові власної експортної економіки.

Однак сьогодні дедалі очевидніше: загальносвітова відповідальність лежить також і на Німеччині. Вона вже не може вдаватися до відмовок про позірно аполітичний характер своєї економічної потужності. Але переосмислення цього питання ще попереду. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube