Хотілося б зафіксувати (точним маркером тут є поведінка влади в ситуації зі збитим Іраном українським літаком) той факт, що Україна майже повністю увійшла в орбіту впливу Росії, та, що природно за цих обставин, режим також набуває характерних путінських рис.

По суті мова йде про УРСР 2.0, де роль "руководящей и направляющей" сили відіграють не комуністи-ленінці, а олігархічні клани. Й Ігор Валерійович у своєму відомому інтерв'ю не погрожував розвернути Україну в бік РФ, а оголошував програму дій.

Поки що є ілюзія, що Україна – не Росія, і що в нас "не може" бути так. Частково це так, як має рацію і те, що немає цілковитої тотожності між РФ, Білоруссю та Казахстаном. Втім, слушно й те, що вперше за часи незалежності ми маємо владу вже психологічно, ментально готову піти на повне зближення із Кремлем. І залишити за собою лише дерибан підконтрольної території, гроші, підприємства тощо. Тобто з таким феноменом Україна має справу вперше, бо навіть за Януковича якийсь державний скелет усе ж зберігався.

Читайте також: Україну рятує те, що відверто авторитарний Зеленський поки заслабкий

Все це відбувається зовні майже непомітно, оскільки вони до неможливого брехливі. Але ми й не повинні більше, як видається, рефлексувати на їхні заяви, обіцянки тощо. Беремо до уваги лише те, що залишається в сухому залишку.

А воно вже неодноразово описано. Єрмак, перспектива виборів на окупованому Донбасі, зняття санкцій із РФ, де-факто згортання співпраці з НАТО й боротьби за Крим, окрилена російська церква, російські виконавці в Україні тощо. Всередині держави ми маємо Портнова, липову справу Шеремета, тиск на ветеранів і волонтерів, виплати Коломойському тощо.

Політично нас поклали під РФ, економічно – під кілька кланів. Цю просту дійсність треба усвідомити.

До речі, думаю, що у плані збереження видимості законності Росія на сьогодні вже більш цивілізована, ніж аваківські "слідчі". Та й те, що вся країна фактично перебуває на ручному управлінні, включно із судами, правоохоронцями, будь-якими формально незалежними держорганами – сильно нагадує сусідню державу, і точно не Польщу.

Нехай нікого не вводить в оману те, що при владі є також низка притомних людей. При Путінові теж є свої "ліберали". Там теж є акції протесту, залишки вільних ЗМІ. Це не змінює загальної картини.

Читайте також: "Зійтися десь посередині" не вийде: відчайдушна спроба втечі Зеленського приречена на фіаско

Ключове, що ми побачили – синхронізацію позиції української влади з російською у випадку зі збитим літаком. Але ж це тільки верхівка айсбергу.

При цьому зрозуміло, що Зеленський – лише тимчасова ширма, яку ніхто не сприймає серйозно. І після виконання відведеної у прямому й переносному значенні ролі він повернеться до роялю.

Що показово, але навряд чи варто цьому дивуватися – то це готовність величезної маси людей до конформізму, готовність прислужувати й вислужуватися, брати участь у сумнівних і відверто абсурдних діях. Підтримувати те, що відбувається з такою ж затятістю, з якою вони ще рік тому "топили" за Європу.

Це – "болото", і його завжди вдосталь. Щось подібне було 2014 року, коли більшості було байдуже.

Питання стоїть так: ми – це умовний Донецьк, де кількість "болота" виявилась критичною, і перемогли сепари, чи ми Одеса, де попри все активна частина суспільства "вирулила".

Але як би не було, у тому, що ми це бачимо, є позитивний сенс. "Старе" має проявитися, щоб позбутися його.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube