Нове десятиліття почалося з потужних обнадійливих сигналів у справі демократії в усьому світі. На тайванських президентських виборах зі значним відривом перемогла чинна глава держави Цай Інвень, яка обстоює захист незалежності демократичної острівної держави супроти владних претензій Китайської Народної Республіки, пише для "Тижня" Ріхард Герцінґер

Це був чіткий сигнал тоталітарному режимові в Пекіні, який намагався вплинути на вибори потужною дезінформаційною кампанією. У своїй переможній промові Цай Інвень наголосила, що Тайвань "не схилиться перед погрозами й залякуваннями". Після муніципальних виборів у Гонконгу наприкінці минулого року, на яких переміг протестний рух проти загрози примусового приєднання до Китаю, такий результат виборів на Тайвані – це черговий відчутний удар по експансивних намірах китайських правителів.

В Ірані, попри брутальні репресії, численними демонстраціями проти режиму мул заявила про себе опозиція. Раптовий розворот від нахабної брехні до визнання факту збиття українського пасажирського літака невдовзі після його зльоту унаочнює, який насправді вимотаний і позбавлений єдності іранський режим сьогодні. Після гучних пропагандистських заяв "акція помсти" Сполученим Штатам за вбитого генерала-терориста Солеймані вийшла жалюгідною. А влученням ракетою в український лайнер, яке забрало життя 176 невинних людей, режим забив собі нищівний автогол.

Читайте також: Тайвань проголосував за свободу, КНР зазнала нової болючої поразки

Незалежно від мотивів президента США Дональда Трампа й питання, чи за цим узагалі стояло хоч якесь стратегічне міркування, ліквідація Солеймані, відповідального, серед іншого, і за найтяжчі воєнні злочини проти цивільного населення Сирії, виявилася правильним сигналом. Агресивні держави, як-от Ісламська Республіка Іран, поступаються лише тоді, коли їм із недвозначною жорсткістю вказати на межі. Водночас слід бути насторожі: саме в підірваному стані, перед загрозою остаточної поразки авторитарні й тоталітарні системи небезпечні та непрогнозовані.

Однак виникає питання: чи можна очікувати від США з їхнім нинішнім керівництвом послідовної політики стримування Ірану? Адже ліквідація Солеймані суперечить логіці зовнішньої політики Трампа з його проголошеним наміром якомога швидше завершити військову активність США на Близькому Сході. Але загострення конфронтації з Тегераном ставить очільника Білого дому перед необхідністю готуватися до сильніших військових протистоянь у регіоні. Окрім того, він вважав своїм обов’язком відкрито висловити підтримку протестувальникам в Ірані, хоча вимога дотримання прав людини не стоїть на його націоналістичному зовнішньополітичному порядкові денному.

Аби справді послабити позицію Ірану в регіоні, йому не можна віддати Сирію. Але для цього путінська Росія, військова союзниця Ірану та хрещена іранського експансивного курсу в регіоні, має дістати рішучу жорстку відповідь Заходу замість одвічного зображення її "посередницею" та "стабілізаційною партнеркою". Втім, саме утвердженням останнього посилено займається німецький уряд. Так, канцлерка Анґела Меркель і міністр закордонних справ Гайко Маас у розпал іранської кризи поїхали саме до Москви, щоби там погодити з Володимиром Путіним шляхи виходу з неї.

Читайте також: Західна слабкість підживлює силу Кремля

Немов керовані невидимою рукою, всі німецькі заклики до "деескалації" постійно зводяться до зближення з Москвою, і хронічного агресора таким чином підносять до потенційного миротворця. Це велика небезпека і для України. Оскільки Берлін дедалі голосніше говорить про Росію як про "силу порядку" на Близькому Сході, є підстави побоюватися, що в перемовинах про замирення Східної України він піде на ще більші поступки Путінові.

Однак те, що вистачає лише однієї рішучої акції, наприклад, проти Солеймані, щоби похитнути іранський режим, і те, що сміливий демократичний спротив громадян Тайваню та Гонконгу нині зміг стримати гегемоніальний потяг китайського тоталітаризму, демонструє, що позірна сила авторитарних режимів насправді зведена з піску. Але за минуле десятиліття в Заходу перед ними сформувався малодушний фаталізм. Раз по раз лунають заяви, мовляв, Захід не може "накидати іншим свої цінності" й повинен полишити намагання "навернути" інші політичні системи до демократії. 

Насправді ж саме авторитарні режими, як-от Іран, Росія чи Китай, насильно нав’язують свої "цінності" власному населенню й іншим народам. Натомість цінності вільного Заходу з великим завзяттям і жертовністю по всьому світові поширюють демократичні рухи. Йому взагалі не потрібно їх "навертати". Їхня проблема радше в тому, що Захід надто часто полишає їх напризволяще.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube