У відповідь на статтю Ірини Говорухи "Зрада: ніхто не захищений від невірності" хочеться запитати, а чи варто вкладати таке величезне значення цьому дійству? І що таке вірність чи невірність? Якщо добре подумати, то часто все залежить від того, в якій парадигмі відносин ми народились і живемо.

Всім відомо, що у ісламському світі полігамія з боку чоловіка зведена до закону, а жінка розглядається як безправна тварина. У християнській же системі координат мають бути тільки один чоловік для однієї жінки, так як і одна жінка для одного чоловіка.

І тому якщо жінка з християнського світу хоче одружитися з чоловіком ісламу, вона часто приймає його релігію як свою. Тим самим вона привчається бути другою, третьою чи четвертою дружиною того чоловіка, який захотів її додати до свого гарему. І якось же вона мириться з цією ситуацією! З цього можна зробити цікавий висновок, що у полігамному суспільстві вірність чи невірність не мають ніякого значення для жінок, але не чоловіків. Їхня влада вимагає покори одному "владиці" – йому.

Але у християнській парадигмі моногамії невірність чоловіка чи дружини має надзвичайно руйнівну силу. Говорять, що любов живе три роки, але часто вона живе й набагато менше.

Читайте також: Чому українки хочуть раніше вийти заміж?

Тобто всяка любов (що із законною половиною, що із незаконною) ненадовго, тому й зрада може так само дуже швидко закінчитися, як і почалася. Тоді навіщо іншій половині так гостро реагувати на ту зраду, яка у світі полігамії переноситься абсолютно як очевидна необхідність? А чи не можна зупинити цю руйнацію на якомусь етапі та зберегти добрі стосунки?

Виявляється, що у деяких випадках можна. Наведу лише два приклади життєвих історій лауреатів Нобелівської премії – вченого-фізика Льва Ландау та письменника Івана Буніна. Життя як першого, так і другого описані у щоденниках їхніх дружин. Так, дружина Л. Ландау Кора пише, що коли вона зібралася за Ландау заміж, він їй сказав, що буде їй зраджувати. Якщо вона його приймає таким, він готовий піти з нею зареєструвати шлюб.

Вона погодилася, але вірила, що вона зуміє дати йому стільки любові, що він збереже вірність. На жаль, у неї не вийшло. Страждань було багато, однак вона терпіла і прожила з ним усе життя, залишившись в історії дружиною знаменитого вченого.

Інший вражаючий приклад – друга дружина Івана Буніна – Віра Муромцева, про життя якої з І. Буніним створений фільм "Щоденник його дружини", де показано, як Іван Бунін закохався у іншу молоду жінку і привіз її до вілли "Бельведер" в якості учениці і помічниці. І там вони почали жити втрьох: Іван Олексійович, Віра Миколаївна (дружина письменника) і Галина (коханка письменника).

Що ж тримало ці пари так міцно, якщо любові уже не було? А, можливо, не було просто сексуального потягу, який називають любов’ю, а реально це ж не любов, а фізіологічні вправи. Очевидно, що їх місце зайняла якась інша любов, яка й тримає людей разом в таких ситуаціях.

Читайте також: Прощение после измены: как жить дальше?

Тут можна назвати наступні причини. По-перше, ці шлюби базувалися на доброті з обох сторін; по-друге, на відданості цих жінок і їх жертовності заради свого чоловіка; по-третє, на пристойному матеріальному забезпеченні жінок з боку чоловіків; нарешті, на дружніх стосунках, схожих на відносини люблячих брата і сестри чи "матері" й "сина" – людей настільки близьких, які бояться втратити один одного із-за чиєїсь тимчасової пристрасті.

В житті ж часто буває навпаки, коли існує вірність, а шлюб руйнується. Це спостерігається у випадках, коли чоловік, як сторона сильніша, починає ображати та принижувати свою дружину, проявляючи свої найгірші якості: егоїзм і жадібність, заздрість і підступність, владу і контроль, які нерідко закінчуються рукоприкладством.

Якісь жінки терплять довго, виконуючи усілякі забаганки свого чоловіка; а якісь не витримують знущань, подають на розлучення та тікають від таких чоловіків.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube