Міжнародний день рідної мови, безумовно, потрібно відзначати. Хоч я абсолютно переконаний, що у переважній більшості шкіл, університетів, навіть у дитячих садочках його відзначать, як кажуть, "за протоколом". Відсвяткують за сценарієм і у вишиванках, та відразу після свята перейдуть, у кращому випадку, на суржик, якщо не на "язык". Тому, що так "заведено".

Українську мову у наших закладах освіти не вивчають, а "проходять". Пройшли й забули. Упродовж 11 років навчання в середній школі на вивчення української мови та літератури відведено понад 3000 годин навчального плану. А 16% випускників ЗНО з цього предмету не складають.

А прочитайте пости десяти чи одинадцятикласників у фейсбуку. Там не мова, а жахливий суржик, або "язык". Побувайте між студентами, скажімо, в студентській їдальні чи на спортивних площадках. Яку мову там почуєте?

Читайте також: Українська в школах: погляньте, чому вчать наших дітей

Але що ми хочемо від учнів чи студентів. Якщо експерти від Державної служби якості освіти, проводячи інституційний аудит в школах, не звертають жодної уваги на те, як володіють українською мовою ті, хто навчає, або навчається. У будь-якому випадку, у висновках за результатами такого аудиту ви про це не знайдете жодного слова. Це службова байдужість чи спеціальні дії тих, хто укладав програму інституційного аудиту і виписував його показники та індикатори? Про відсутність туалетного паперу чи не скошену траву у висновках знайдете запис, а про те, як у цій школі навчили української мови – не знайдете. Бо, мабуть, на думку аудиторів, туалетний папір є складовою освітнього простору, а мова – хтозна...

Читайте також: Рік математики. Це точно потрібно нашим дітям?

Між іншим, висновки за результатами інституційного аудиту, виписані експертами, навряд чи можна назвати зразковими з погляду української словесності. Хоча, на мою думку, рівень володіння українською мовою учнями і вчителями в конкретному закладі є одним із найважливіших індикаторів якості його освітньої діяльності. Адже мова – це не лише правила написання... То, можливо, нам варто менше святкувати, а робити те, задля чого існують заклади освіти – вчити. Й відповідати за результати навчання. Думаю, що упродовж 3000 годин навчального часу за 11 років можна вивчити не лише українську, а іще кілька мов. Було б бажання та відповідальність.

Сьогодні в машині із радіоприймача почув таке: "Чинну програму з української літератури для середньої школи, мабуть, укладали в радянському КДБ. Щоб зі шкільних літ виховати ненависть до української літератури". Не у брову, а в око.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube