Загострення, яке ми сьогодні бачимо на російсько-українському фронті – продовження тиску Кремля на українського президента Володимира Зеленського.

Точно так, як сам Зеленський і його оточення "перевіряють" на стійкість українське суспільство, висувають найсуперечливіші ініціативи, які, на думку українського президента, повинні "умиротворити" Путіна, Путін перевіряє на стійкість самого Зеленського. І якщо політичні "сигнали" не доходять, переходять до силових сигналів.

Читайте також: Зеленський назвав російську атаку на фронті "спробою зірвати мирний процес" і запевнив у незмінності свого курсу

Нічого нового в такій тактиці Кремля немає. І придумав її не Путін. Коли 1992 року до влади у Грузії після військового перевороту й повалення "націоналіста" Звіада Гамсахурдії прийшов Едуард Шеварднадзе – колишній член політбюро ЦК КПРС і міністр закордонних справ СРСР, цей досвідчений партійний чиновник не мав жодних сумнівів, що він домовиться з іншим висуванцем радянської номенклатури – президентом Росії Борисом Єльциним. Шеварднадзе просто не зрозумів, що часи змінилися, і Грузинської РСР уже немає.

У результаті Грузія не просто не змогла відновити контроль над Абхазією та "Південною Осетією", а й пережила важку воєнну поразку та вигнання грузинів з Абхазії. 2008 року наступник Шеварднадзе Михайло Саакашвілі не зміг правильно розшифрувати наміри тодішнього російського керівництва, і Грузія пережила нову поразку, втрату територій, вигнання грузинів із "Південної Осетії" та знищення грузинських сіл. 2014 року Петро Порошенко міг не розуміти готовності Кремля задіяти регулярну армію на Донбасі – і в результаті ми отримали Новоазовськ, Іловайськ, Дебальцеве.

Тим часом ситуація стає цілком очевидною, якщо дивитися на неї з Москви, а не зі столиць колишніх російських колоній. Росія хоче відновити контроль над територіями, які вона вважає втраченими. Їй не потрібен мир. Їй потрібен контроль. Тому вона атакуватиме, а не домовлятиметься. Атакуватиме, поки її не зупинять – за допомогою власної армії або західного тиску. Але домовлятися з людьми, яких у Москві сприймають не як повноцінних партнерів, а як керівників бунтівних провінцій, ніхто не збирається. Хіба що тимчасово – аби їм не спало на думку готуватися до російського нападу.

Читайте також: Портников назвав перший крок до політичного одужання Зеленського

Ніяких інших цілей учасники перемовин із російського боку не мають – лише відтягнути час, дати російській армії та флоту можливість підготуватися, а ворогам – не дати змоги зміцнювати власну армію та мобілізувати власне суспільство для відсічі загарбникові. І в українців немає ніякого історичного вибору, крім як давати відсіч або погодитися на приєднання своєї країни до Росії. Навіть і не розраховуйте на щось ще.

Якщо Зеленський і його прихильники цього ще не зрозуміли, то дуже скоро зрозуміють. Питання тільки в тому, яку територію до цього часу контролюватиме Київ і в яку кількість убитих, поранених, нових біженців нам це розуміння обійдеться.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube