Володимир Путін звільнив Владислава Суркова з посади свого помічника. Це важливий крок. Важливий і в політичному сенсі дійсно метафізичний

Сурков був яструбом російської зовнішньої політики, архітектором гібридних проєктів, ідеологом Кремля як центру світової зовнішньої політики в одному ряду з Нью-Йорком, Вашингтоном, Лондоном та Брюсселем.

На столі Суркова лежали різні папери. Це і показники металургійної промисловості Придністров'я, і стан бензинового ринку "ДНР" та "ЛНР", і баланс видобутку нафти венесуельською державною компанією PDVSA, і статистика видобутку діамантів у Ботсвані, з якою намагається конкурувати діамантова індустрія Якутії, пише у своєму блозі на сайті НВ Іван Верстюк.

Сурков був ідеалістом. Ідеалістом у російському сенсі. Він щиро вважав, що російська ідея аж настільки потужна, що варта будь-яких жертв. Для Суркова ніколи не було дрібницею, хто та в якому порядку стоїть поруч з Путіним під час параду на Червоній площі. У світогляді Суркова – той, хто стоїть ближче до Путіна, першим має читати звіт ФСБ про найновіші розробки в сфері ядерного озброєння – чи-то в Китаї, чи-то в Північній Кореї, чи-то в Ірані. Третій ряд за спиною Путіна вже може тільки здогадуватися, які звіти ФСБ йдуть першим двом рядам чоловіків у суворих офіційних пальтах з Московського ЦУМу.

Читайте також: Тышкевич: Замена Суркова Козаком – это огромный вызов

В українському питанні Сурков був максималістом. Він хотів бачити гібридні російські політичні проєкти і в Харкові, і в Херсоні, і навіть на Закарпатті. А вже, хто до цих проєктів долучиться – УПЦ МП, охочі до грошей локальні політичні активісти чи ОПЗЖ – питання другорядне. Щодо України Сурков мислив проєктами. Проєкт енергетичного ринку. Проєкт телевізійного впливу. Проєкт у соціальних мережах.

Думаю, Сурков пішов від Путіна під особисту клятву ніколи нічого не розповідати про те, що було між цими двома людьми. Бо інакше – ви знаєте, що може бути. Може бути полоній, може бути "новічок", може бути, умовно кажучи, шприц з концентратом коронавірусу.

Напевно, навіть якщо Сурков захоче написати чергову філософсько-політичну колонку для федеральної преси, то як мінімум муситиме попередньо показати її Дмитру Пєскову, прес-секретареві Путіна. Але росіяни – вони такі: для профайла про Суркова для американського журналу New Yorker можуть дозволити зробити виняток і дати право Суркову розповісти один-два факти, скажімо, про придністровський проєкт.

До речі, Сурков ще й був конституціоналістом. Знову ж таки, в російському сенсі цього слова. Річ у тім, що російська Конституція передбачає розширення території Російської Федерації. І Сурков як ніхто вірив, що якщо основний закон держави про це говорить, то це неодмінно припис для щоденної практичної політики.

Він готовий був до піни з роту сперечатись про НАТО, країни Балтії, кордон з Норвегією, російські проєкти в Арктиці, плавучі АЕС у Північному морі, Аляску, єпархії та парафії РПЦ по цілому світі, газопровід Сила Сибіру, соціологію Левади, російські стандарти геолокації та мобільного зв’язку, автономізацію російського інтернету, китайські інвестиції в російський технологічний сектор, залучення півнівчно-корейців для будівельних робіт під Красноярськом та інші речі. Сурков був упевнений у собі на 100%.

Читайте також: Пионтковский: Суркова уже несколько раз оправляли на покой. Но когда какая-то новая мерзость понадобится, о нем вспомнят

Але Путін вирішив, що Сурков – це вчорашній день. Так само, як вчорашній день – Дмитро Медведєв. Негативу ці чоловіки на себе зібрали чимало, а на Нормандський формат треба ж їхати з кимось таким, кому Еммануель Макрон не соромитиметься потиснути руку. Та й санкції знімати треба, тому що російську економіку чекає рецесія, а на вливання в приватний сектор резервів Центробанку РФ Путін поки що не готовий. Тому що Кащеєві належить чахнути над златом – а це, ні багато ні мало, $500 млрд золотовалютних резервів.

Путін дивиться вперед. Вже без Суркова, без Медведєва. І бачить парад на Червоній площі 9 травня, коли російські танки та буки їхатимуть площею в напрямку храму Василія Блаженного, за ними крокуватимуть уродженці Рязанщини та Брянщини в темно-зелених російських мундирах з георгіївськими стрічками, а на станціях метро Боровицька та Охотний ряд неподалік бюджетники – вчителі та лікарі – створять натовп за право стояти поближче до Мавзолею, цього дивного моргу російської ідеї, з якого вона постійно чомусь воскресає.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube