Понад п’ятдесят років тому, коли Корея поділилася на дві половини, південна її частина прагнула усіма засобами відгородитися від комунізму та лівизни у будь-яких проявах. Це призвело до заборони профспілок, страйків та робітничих політичних рухів. Але влада на цьому не зупинилася і почала витісняти саме слово "праця" (нодонґ), його замінили запозиченнями та неологізмами. Натомість Північна Корея слово "праця" експлуатувала, де тільки могла. Навіть випустила балістичну ракету з цією назвою.

Ця історія яскраво ілюструє тезу про множинність фронтів. Усі (хотілося б вірити) розуміють значення фізичної лінії фронту. Коли раптом про неї призабувають, то обстріли і смерті освіжають її значення у колективній свідомості. Значно менша кількість людей усвідомлює значення інформаційного фронту, тому у тилу у нас багато жертв інформаційних кампаній ворога. І найменш помітний, але дуже важливий фронт – семантичний.

По суті, саме із семантичних складів беруть боєприпаси  для інформаційної війни, яка мотивує брати в руки автомат.

Семантика війни

Cемантика вивчає значення слів та понять. Здавалося б, до чого тут війна? Але війна і конфлікти загалом починаються з різного тлумачення слів та понять. Сторони намагаються насадити своє бачення одна одній. Що більше спільних тлумачень, то легше завоювати/знайти компроміс/поглинути/знівелювати.

Яку семантику прагне нав’язати Кремль щодо війни в Україні? По суті, можна виокремити три наративи, що просувають три трактування війни.

1. Ідеальний пропагандистський наратив, спрямований на міжнародну спільноту та проросійських українців: 

внутрішній громадянський конфлікт між незламними працьовитими російськомовними українцями, які самі знайшли зброю, яким допомагають небайдужі російські відпускники та фашистоподібними підступними й жорстокими українізаторами, які ненавидять усе російське, яким дають зброю американці.

2. Наратив, спрямований на аполітичних українців:

війна олігархів, які наживаються на людському горі, якби не олігархи війну давно можна було б припинити.

3. Наратив, спрямований на патріотичних українців:

війна України з Росією, у якій Україна приречена програти, бо значно слабша, розсварена, з великою кількістю внутрішніх ворогів, на яку начхати Заходу.

Читайте також: Дієта проти інформаційного ожиріння: час внутрішньої гігієни настав

Усі три кремлівські семантичні інтерпретації війни на Донбасі сприяють тому, що їхні носії з легкістю можуть прийняти поразку України (перші дві групи з радістю).

Удар по семантичних "скрєпах"

Окрім базових семантичних баталій щодо таких понять як "війна", не менш важливими є культурологічні поняття.

Кремль продовжує наполягати на тому, що українці і росіяни – "братські народи" або навіть "один народ". А як у цьому найкраще переконати?  Треба показати, що наші культури дуже близькі, тобто слова і поняття мають однакову семантику.

Тут у пригоді стає спільне радянське минуле, яке виплекало моноліт спільної семантики. На щастя, суттєва частина уже відійшла. Декомунізація стала великим ударом по семантичних "скрєпах", але дещо таки вціліло.

Якраз навесні маємо червоні дати календаря – восьме березня, перше і дев’яте травня.

Восьме березня і перше травня у Радянському Союзі – це не про права жінок та робочого класу, а про тюльпанний харасмент, шашлики і дачу. Саме так ці свята зараз сприймає багато українців і росіян.

Дев’яте травня було важливим елементом радянської пропаганди, однак Путін накачав семантику цього свята до максимуму. Зважаючи на спільне радянське минуле, в Україні знаходиться чимало прихильників саме російського трактування дня Перемоги.

З культурологічним рівнем тісно пов’язаний історичний. Тут Росія нав’язує свою семантику у кількох ключових питаннях, зокрема, у трактуванні старокиївської спадщини та Русі, яку вона повністю собі привласнює. Також Путін любить повторювати, що Південно-Східна Україна – це Новоросія, що разом з Кримом дісталась Україні несправедливо.

Щоб виграти семантичну війну – треба активно наступати на наративи

Щоб виграти семантичну війну з Кремлем, треба активно наступати на наратив про "братські народи". Для цього необхідно нищити максимальну кількість семантичних мостів.

Не Київська Русь, а просто Русь, яка не Московія. Не Новоросія, а Слобожанщина, Донбас, Приазов’я та Причорномор’я, колонізовані українцями. Не "Велика вітчизняна" і "спасіба дєду за побєду", а Друга світова і "ніколи знову" і т. д.

Проклавши чіткий семантичний кордон, легше захищати фізичний. 

Читайте також: Незалежна медійна рада рекомендувала медіа створювати контент українською мовою

Далі я назву авторів, яких можна назвати борцями саме за українську семантику. З початком війни найбільш оперативно мобілізувалися історики. Автори проєкту "Лікбез. Історичний фронт" активно протидіють кремлівським семантичним атакам.

У галузі мовознавства та літературознавства, історії та культурології заслуговують на увагу праці Юрія Шевельова,  Ореста Субтельного, Омеляна Пріцака, Євгена Чикаленка, Дмитра Чижевського, Сергія Єфремова, Сергія Плохія, Олексія Толочка, Наталі Яковенко, Ярослава Грицака, Оксани Забужко, Леоніда Ушкалова, Кирила Галушка та багатьох інших. Сподіваюся кожен може назвати праці цих авторів і суттєво доповнити список.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube