Вбивши Сулеймані, США дали зрозуміти, що більше не будуть терпіти те, як Іран використовує своїх маріонеток-бойовиків для уникнення відповідальності за вбивство американців й організацію інших терактів. Такий же принцип потрібно застосувати до багатьох інших маріонеток, створених різними країнами, зокрема Росією, для уникнення відповідальності за незаконну військову окупацію.

Було багато дебатів про вбивство іранського військового командира Касема Сулеймані, а також про те, як це вплине на зовнішню політику США щодо Ірану й Близького Сходу в цілому. Але нічого не було сказано про те, чи цей випадок може стати моделлю для вирішення проблем, які створюють маріонеткові сили у світі.

Про це на сторінках Foreign Policy пишуть директор Інституту Центральної Азії й Кавказу в Американській раді зовнішньої політики Сванте Корнелл і дослідник Джорджтаунського університету Бренда Шаффер.

Читайте також: Таблетка памяти для "сивохеров": такой "мир" обернется только большей войной

Вони зауважують, що, вбивши Сулеймані, США дали зрозуміти, що більше не будуть терпіти те, як Іран використовує своїх маріонеток-бойовиків для уникнення відповідальності за вбивство американців й організацію інших терактів. Вашингтон вирішив розібратися з джерелом тероризму, а не з його емісарами. Такий же принцип потрібно застосувати до багатьох інших маріонеток, створених різними країнами, зокрема Росією, для уникнення відповідальності за незаконну військову окупацію.

Країни по всьому світу дедалі більше усвідомлюють, що найбільш зручний спосіб загарбати чужі території – це створити маріонетку з умовними атрибутами держави, такими як уряд, парламент і прапор. Навіщо весь цей клопіт? Тому що порушення норм ліберального міжнародного порядку, який забороняє зміну кордонів грубою силою, може призвести до запровадження санкцій проти країни-агресора. Створення режиму-маріонетки гарантує зручний обман, який приховує реальність й дозволяє державам уникнути наслідків.

Найбільш систематично цією тактикою користується Росія. З початку 1990-х років вона маніпулювала етнічними конфліктами в трьох різних країнах й створила штучні "незалежні" утворення, через які Москва зберігає контроль. Ця російська діяльність почалася з Придністров’я у Молдові, а також з двох регіонів у Грузії: Абхазії й Південної Осетії. Після того, як Володимир Путін консолідував свою владу на початку 2000 років, контроль Кремля над цими чужими територіями став ще більшим. Путін призначив російських військових й чиновників спецслужб на посади міністрів у керівних органах цих "республік", напряму підпорядкувавши їх Росії.

Читайте також: Казанский объяснил, кто в Украине ничем не отличается от Суркова

Після війни проти Грузії в 2008 році Росія збудувала постійні військові бази в Абхазії й Південній Осетії, а також формально визнала незалежність цих грузинських регіонів. Це дозволило Москві створити фальшиве юридичне підґрунтя для своєї військової присутності, засноване на так званих міждержавних угодах, які вона підписала зі своїми маріонетками.

Але до війни 2008 року Євросоюз і США ставилися до Росії як до арбітра у цих конфліктах навіть після того, як стало очевидно, що насправді вона – воююча сторона. Наприклад, двічі на рік західні держави схвалювали рішення про розширення моніторингової місії ООН в Абхазії, в яких також хвалили російські "миротворчі сили". Насправді ці "миротворці" були військами, які відривали Абхазію під Грузії. Навіть сьогодні західні країни рідко називають ці землі так, як належить, а саме окупованими територіями.

Московська тактика виявилася настільки успішною в підриві державності Грузії й Молдови, що Кремль вирішив використати її ще й на Сході України. І знову все спрацювало. Виключенням стало лише російське вторгнення в український Крим. На відміну від інших випадків, Москва анексувала український півострів відкрито, а отже взяла на себе відповідальність за вчинок. Це призвело до запровадження серйозних санкцій, які діють навіть сьогодні. Але Москві досі вдається безкарно ховатися за фальшивою "ДНР", яку вона вигадала "зі стелі".

Читайте також: У Кремля есть две основные концепции "братской помощи" Украине

Схожим чином, Вірменія не лише окупувала шосту частину територію Азербайджану у війні на початку 1990-х років,  вона ще й виселила 700 тисяч жителів цих земель. Але жодних санкцій проти Вірменії ніхто не запровадив. Тому що Єреван ховається за вигадкою, що він нібито не бере участі у війні. А проти Азербайджану воює якась «республіка Нагірний Карабах». Міністром закордонних справ цього утворення був впродовж кількох десятиліть вірменський дипломат. А завершивши свою роботу, він повернувся на службу в МЗС у Єревані. Так само вірменський заступник генерального штабу був призначений міністром оборони Нагірного Карабаху в 2015 році. Як і в російському випадку, тут фальшивого режиму-маріонетки вистачило, щоб уникнути відповідальності.

Фальшиві режими дозволяють окупантам уникнути визнання їхньої зловісної ролі. Чиновники США рідко згадують про те, що Вірменія окупувала Нагірний Карабах, а Росія – Абхазію і Придністров’я. Вони говорять про російську окупацію Криму чи ізраїльську окупацію Голанських висот. Американські державні ЗМІ на зразок Radio Free Europe/Radio Liberty використовують дивні формулювання, щоб уникнути прямої згадки про вірменські окупаційні війська на азербайджанській території. Вони говорять, що Нагірний Карабах – це регіон "під контролем етнічних вірменських сил, які, згідно з твердженням Азербайджану, включають війська, забезпечені Вірменією". Фігурує також формулювання "сепаратистські сили, яких підтримує Вірменія", ігноруючи той факт, що це насправді офіційні підрозділи армії Вірменії. А вірменська преса постійно повідомляє, що вірменські солдати загинули під час перестрілок в зоні конфлікту.

Читайте також: Украине нужен свой миф о Крыме, и без крымских татар тут не обойтись – Казарин

Американські державні ЗМІ також уникають слів про те, що Москва окупувала регіони України й Грузії, віддаючи перевагу формулюванням про "підтримуваних Росією сепаратистів в Донецьку" і "грузинські сепаратистські регіони Абхазії й Південної Осетії, які підтримує Москва".

Чому існують ці подвійні стандарти? Можливо тому, що США, ЄС й міжнародній системі в цілому зручно мати легкий вихід. Якщо згода на існування фальшивих маріонеток скорочує завантаження їхнього порядку денного, вони раді на це піти. Держдепартамент США не протистоїть цим фальшивкам. Це зручна брехня, яка усуває проблеми з політичного графіку американського відомства. У Європі, однак, Європейський суд з прав людини встановив, що Росія підтримує "широкий контроль" над Придністров’ям у Молдові, а Вірменія – над Нагірним Карабахом в Азербайджані. ЄС однак не дозволим цим визначенням впливати на його політику. Але хоча б ключові інститути почали ставити під питання фальшиві режими-маріонетки.

Чому маріонетки важливі? Існує дві ключові причини, чому США повинні більше приділяти увагу цим проблемам. Перша – вигадані режими напряму відповідальні за посилення нестабільності в регіонах, важливих для американських інтересів. Друга – вони роблять вирішення конфліктів неможливим.

Читайте також: Інформаційна війна набирає обертів: загарбники готують нове загострення на фронті?

Небезпека використання маріонеток полягає в тому, що їхня ефективність робить такий підхід все більш популярним. Оцінюючи свої можливості в Україні перед вторгненням в 2014 році, Путін, без сумніву, діяв, спираючись на російський досвід в Грузії й Молдові. Створення маріонеток на Сході України дозволяє підірвати українську державність й заблокувати її рух до вступу в НАТО. А головне це не дорого обійдеться Росії. Хоч Путін недооцінив жорсткість режиму американських санкцій, його розрахунки, нажаль, виявилася правильними. Саме тому, що Захід змирився з появою фальшивих маріонеток у менших країнах, таких як Грузія й Молдова, йому тепер доводиться розбиратися із загрозою, перед якою постала значно більша європейська країна. Якщо все спрацює й зараз, ця стратегія буде знову використана в іншому місці.

Більше того, якщо моделі маріонеток дозволять існувати й далі, інші гравці почнуть її копіювати. Що завадить Ізраїлю організувати все так, щоб змушувати палестинців говорити з "Республікою Юдеї й Самарії" кожного разу, коли виникають проблеми з солдатами чи поселенцями на Західному узбережжі? Можливо, Ізраїль позбудеться великого головного болю, якщо проголосить так звану "незалежну республіку" на окупованих ним територіях. Чому М’янмі не звинуватити сили Ракхаяну у вбивстві представників народу рохінджа і тим самим уникнути міжнародної відповідальності? Це ж спрацювало у випадку Росії й Вірменії.

Читайте також: Зеленському та його офісові інтерв’ю Суркова мало б дуже виразно пояснити, що таке Україна – дипломат

Вигадані маріонетки через свою природу роблять вирішення конфліктів неможливим. Приміром, кожного разу, коли на Вірменію тиснуть, вимагаючи поступки у конфлікті з Азербайджаном, вірменські лідери починають стверджувати, що переговори потрібно насправді вести з керівництвом Нагірного Карабаху. Таким чином, вірменська сторона уникає відповідальності за свою військову окупацію. Той факт, що Вірменія не хоче навіть визнати, що її війська активно беруть участь у війні з Азербайджаном, не дозволяє збудувати довіру, яка б змогла стати основою для мирного процесу.

Маріонетки також відкривають можливості для злочинності. Оскільки формально жодна країна не визнає свій контроль і відповідальність за діяльність фальшивих режимів, окуповані регіони стають центрами торгівлі людьми, відмивання грошей й підробки товарів. Через них Росія й Іран порушують режим санкцій.

На Близькому Сході адміністрація Дональда Трампа зрозуміла, що іранська манера використовувати маріонеток підриває американські інтереси й стабільність півдесятка країн в регіоні. Тепер США працюють над тим, щоб покласти край цій лазівці. Але настав час, щоб Вашингтон зробив кроки для викриття блефу в усій Євразії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube