MENU

Як я поїхала до Венеції в розпал коронавірусу і вижила

1447 0

Коронавірус, Венеція

У літаку – небувалий простір. Не просто мало людей, а практично нікого. Розрахований на майже 200 пасажирів Boeing 737-800 летить порожняком. Нас на борту лише 25, пише Анастасія Грібанова в блозі для ВВС News Україна.

Встигаю всіх порахувати перед посадкою. Стюарди просять нас розсістися салоном рівномірно, щоб правильно збалансувати літак. Усі – і я в тому числі – радіють: коли іще випаде нагода сидіти самому на всіх трьох кріслах?

Але привід для такої розкоші не дуже радісний. Ми летимо з Лондона у Венецію, а там коронавірус, а отже всім трохи страшно, а декому – страшно настільки, що вони цим рейсом і не полетіли.

Це було до оголошення карантину в кількох провінціях на півночі Італії, куди потрапила і Венеція. Зараз, з огляду на це все, я була б серед тих пасажирів літака, на чиїх порожніх кріслах ми так зручно розсілися. Але тоді я вирішила інакше.

"Світом вірус гуляє, а вона швендяє!" – скажете ви мені.

Аргумент. До речі, приблизно те саме сказала мені і мама. Але, якщо почитати поради медиків про заходи безпеки, то всі вони кажуть: не піддавайтеся паніці й керуйтеся здоровим глуздом. Саме ним я і керувалася, вирішуючи, чи скасовувати заплановану за кілька місяців поїздку. А якщо комусь від того полегшає – цей текст я пишу, сидячи вдома на двотижневому карантині.

Читайте також: В Італії коронавірусом за добу заразилися понад дві тисячі людей, в Південній Кореї – жоден

Однак станом на ранок минулої суботи ситуація у Венеції була не набагато гіршою за епідеміологічну ситуацію в тому ж Лондоні, де на той момент нараховували кілька десятків зафіксованих випадків коронавірусу.

До того ж, карнавал у Венеції скасували ще наприкінці лютого, а туристи, боячись зарази, поскасовували подорожі, й місто стояло порожнє…

Шанси заразитися, сидячи вдома та подорожуючи – приблизно однакові. То чи не краще таки вирушити у подорож і побачити Венецію без натовпу галасливих туристів і зробити хоч одне фото без сотень китайських візитерів на бекграунді? Ось так я й опинилася у тому порожньому літаку, що летів у не менш порожню Венецію.

Привид середньовіччя

В аеропорту "Тревізо" так само порожньо. Мимоволі згадується екранізація повісті Стівена Кінга про лангольєрів - гігантських істот, що пожирають простір.

Бачила той фільм ще у далекому дитинстві, але мені ніколи не забути сцену, в якій лангольєри налітають на моторошно порожній термінал аеропорту, де саме перепочивають герої-утікачі, й починають його жерти. Бррр!

Замість лангольєрів тут – санітарна служба, у захисних костюмах, все як треба. Усім пасажирам міряють температуру - цим вже нікого й не здивуєш, у такі часи живемо.

Але коли парамедики із термометрами – перше, що ти бачиш, коли приїздиш до якоїсь країни, це задає певний настрій усій подорожі.

І я вже очікувала побачити ледь не складені стосиками сотні мертвих тіл попід стінами історичних венеціанських маєтків та на ринкових площах.

Поки їхала у порожньому автобусі до самої Венеції, мимоволі згадувалися темні середньовічні часи, коли "чорна смерть" крокувала Європою, "викошуючи" цілі міста.

У Венеції тоді бубонна чума, яка, за різними підрахунками, забрала життя близько 60% містян. А острів Повелья у венеціанській лагуні перетворився на своєрідний табір смерті – карантинну зону, куди звозили хворих чумою і ховали померлих від неї ж. За місцевими легендами, душі померлих (а їх там могло бути до 160 тисяч) і досі тиняються тим островом, лякаючи туристів.

Проте зараз туристи налякані набагато більш реалістичною загрозою. І у такій ситуації маски чумних лікарів із довгими птахоподібними носами, що витріщаються на вас з вітрин практично кожної венеціанської крамниці, здаються гіркою іронією. Такий собі історичний тролінг.

Який ще коронавірус?

Проте ані тіл померлих на вулицях, ані човнів, забитих хворими, які відчалюють на карантинний острів, я тут не побачила.

Натомість побачила місто, що ніжиться на сонці, тихе і спокійне, ніби не розуміє, що відбувається. Побачила бірюзову воду каналів, що тоненькими венами пронизують всю Венецію, не скаламучену веслами гондольєрів.

Побачила сотні мостиків, що елегантно вигинаються, запрошуючи на прогулянку, а не прогинаються під вагою тисяч туристів.

Побачила принишклу і від того ще більш величну площу Святого Марка, яка, кажуть, у звичайний туристичний день нагадує стадіон перед матчем ФК "Мілан".

У вітринах крамниць виблискують фігурки та прикраси з муранського скла та погойдуються механічні іграшки-гондоли. Справжні ж човни – така собі візитівка міста – стоять "припарковані" біля причалів, наче коні, яких прив'язали на луці пастися, поки їхні вправні капітани (у незмінних смугастих светрах та солом'яних капелюшках) п'ють свою обідню каву. Все одно поки що возити нема кого!

Місто наче занурилося у тривалу сієсту, і місцеві просто насолоджуються відпочинком в очікуванні туристів.

Продавці, як і раніше, ближче до опівдня відкривають свої крамнички із всяким сувенірним крамом, ліниво зважують для вас полуниці й не переймаються тим, що говорять у новинах. Хоча радіо увімкнені практично в усіх закладах і, навіть не знаючи італійської, слово "коронавірус" можна легко виокремити з мелодійного потоку мови.

Проте напомаджені та надушені сеньйори продовжують вигулювати своїх розпещених італійських песиків, потягують рістретто із крихітних чашок за столиками на вулицях і, здається, зовсім не звертають уваги ані на відсутність туристів, ані на розклеєні у кав'ярнях оголошення, що закликають клієнтів ретельно мити руки та не підходити до інших відвідувачі закладу ближче, ніж на один метр. Серйозно?

Той, хто коли-небудь бував у автентичній італійській кав'ярні чи тратторії, розуміє усю абсурдність такої вимоги.

Ну, по-перше, крихітні заклади, де місцеві так люблять пити каву та купувати тістечка-каннолі, зазвичай мають площу трохи більше ніж метр на метр квадратний. А, по-друге, жоден італієць хоч із краплею самоповаги ніколи не стоятиме від співрозмовника на відстані одного метру. Що ближче, то краще! Який ще коронавірус?

Скузі, сіньйоріна!

Але наступного дня я прокинулася із купою тривожних повідомлень від друзів: північ Італії закрили на карантин, що у вас там? Полізла читати новини – країна закрила кордони на в'їзд-виїзд!

У якусь мить подумала, що я у Венеції "серйозно і надовго". Сайт авіаперевізника "лежав", сайт аеропорту теж, повідомлення про сотні скасованих рейсів не додавали надії.

Ну що ж, сказала я собі, ти, Настя, завжди хотіла жити біля моря… Колеги жартома писали, що тепер у нас в Венеції буде спецкореспондент і включення щовечора у наш випуск новин. Я своїх колег люблю, але застрягти у чужій країні на кілька тижнів із двома футболками аж ніяк не посміхалося.

Залишалося чекати, тож ми з сестрою пішли снідати. Думали, що зараз вийдемо на вулицю, а там, як не зомбі ходять, то спецслужби забирають всіх в ізоляцію.

Проте – нічого такого. Кав'ярні відкриті, люди йдуть собі на роботу чи здаватися у карантин, але місто живе, дихає, рухається. А які млинці з беконом і кленовим сиропом там подають на сніданок! Чесне слово – забуваєш як не про все на світі, так про коронавірус точно.

І дивлячись на відблиски води у каналах, на чайок, що розсікають крилами блакить неба, на зелені сади, розбиті просто на дахах, на незнайомих людей, що махають тобі з вікон, ти не віриш, що це місто може приховувати у собі небезпеку.

Проте – ось вона, тут, про неї тільки й чути по радіо. Але офіціанти віджартовуються – fresh juice, no coronavirus! І їм так хочеться вірити.

Сайти починають працювати, і я бачу, що мій рейс на Лондон – не скасований, а далі читаю вже на ВВС, що заборона на виїзд з країни та пересування між регіонами – тільки для місцевих. Що ж, все не так вже й погано – вирішуємо ми та рушаємо гуляти на сусідній острів Лідо на порожньому таки вапоретто (морському трамвайчику).

А поки ми їдемо туди, італійський уряд ухвалює постанову: обмежити роботу всіх громадських закладів, від магазинів – до ресторанів.

"Скузі, сіньйоріна, ві ар кльоузінг!", себто "Вибачте, пані, але ми зачиняємося!", співучою англійською каже нам сеньйор у місцевій крамниці, куди ми зайшли поміряти шалики.

"Коронавірус! Уряд!" – каже він, розводячи руками і зітхаючи, і у цьому жесті – спантеличення й нерозуміння.

Ми погуляли довжелезним місцевим пляжем – на щастя, на нього карантин не поширювався – і повернулися у зовсім іншу Венецію.

Місто чайок

Це була Венеція, що поспіхом зачиняла вітрини крамниць та заносила столики з вулиці всередину кав'ярень, що випускала з супермаркетів останніх клієнтів, згортала торгівлю та задраювала вікна віконницями. А спорожнілими вулицями ходила поліція, перевіряючи, чи всі заклади зачинилися до шостої вечора.

Читайте також: Маляр: Люди, які таврували новосанжарців за необізнаність, тепер ширять інформацію про вірус – як зброю та зраду

Ми з сестрою встигли купити їжі у супермаркеті та тістечок у пекарні і мовчки пили чай у готельному номері. Наступного дня ми обидві мали летіти назад. Вона у Барселону, я – у Лондон, але впевненості у тому, що це станеться, тепер вже не було.

Вранці я проводила сестричку на літак, який таки полетів до сонячної Іспанії, а сама мала ще кілька годин перед своїм рейсом, тож пішла попрощатися із Венецією та поснідати одним із тих розкішних сніданків, якими тут балують туристів.

Окрім мене у кав'ярні не було інших клієнтів. Власниця виявилася майже землячкою – з Молдови – і охоче розповідала "за жизнь", готуючи мені сніданок.

"Зазвичай, у такий час я вже втомилася працювати, а зараз – втомилася сидіти без діла!" – примовляла вона.

Її заклад ховається в одному з мальовничих венеціанських провулків, що лагідно виводять вас до Гранд-каналу, і туристи дуже любили тут посидіти. Жінка приїхала до Венеції 20 років тому, і каже, що ще ніколи не бачила місто таким порожнім.

"То було чути крики туристів, тепер – тільки крики чайок", – жаліється Марина.

"Ви ж розумієте, місто живе туризмом! Нема туристів – нема життя!" – додає вона.

"Але, знаєте, – раптом каже вона з оптимізмом та мудрістю. – Епідемія мине, а Венеція – залишиться!"

І ставить переді мною філіжанку капучино. І його смак переконує мене, що так і буде, і що колись я повернуся в зовсім іншу Венецію – безсумнівно безпечнішу, але вже не таку мовчазно-прекрасну.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Анастасія ГРІБАНОВА


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини