Часто, коли розмова торкається шкільних спогадів, з’являється одна спільна риса для багатьох – особливий вчитель фізики. Такий був у моєї мами, у мене, у сусіда ыз третього поверху й імовірно у вас теж – та все це різні люди.

У мого, наприклад, було гостре почуття гумору й водночас неймовірне відчуття такту. Іще він умів розповісти про складне просто й відкрити усю складність простого. Він показував фільми про планети, демонстрував приручену блискавку у скляній банці й із легкістю розбирав на ґвинтики всесвіт, даючи нам підказки, як зібрати його знов.

А якось, в одинадцятому класі, запропонував кидати до скарбнички копійки за спізнення – на скільки спізнився, стільки й кладеш. Хлопці, які вже почувалися кавалерами, показово кидали гривні, і так на свято останнього дзвоника фізик повернув нам серйозну суму, що стала у пригоді того дня.

Читайте також: Від Путіна до Дубілета: математика перемагає шахраїв

Він викладав іще й астрономію. Мені, людині дуже земній, важко назвати цей предмет улюбленим. Положення небесних тіл і їхній рух у просторі давалися мені складно, але авторитет відмінниці не дозволяв писати контрольні на трійки. Тож під час одного з таких випробувань я акуратно підглядала до книжки.

Вчитель, що звик до моїх розумних відповідей на фізиці, геть не чекав такої поведінки та двічі запитав: "Хто це дивиться у книжку?" І десь за третім разом, непомітно наспівши, він згорнув ту книжку з моєю рукою поміж сторінок і лишився стояти, легко притискаючи згори книжку, а в ній – руку.

Зібравши всю милість докупи, я глянула на нього з німим проханням – відпустіть руку, дайте дописати. Натомість учитель усміхнувся і сказав просто, як за законами фізики –"Якщо ти не підглядала, то й руки твоєї тут нема. Пиши, не відволікайся". Так я й дописувала роботу, з однією рукою, затисненою поміж сторінок потрібного параграфу.

Читайте також: Золото ХХІ століття: Україні час братися за домашню роботу вже зараз

Днями двоє чоловіків за сусіднім столиком у кафе голосно пригадували університетську юність. Обидва закінчили радіоелектроніку й бідкалися, як швидко все міняється в цій галузі. Те, що вивчив на першому курсі, вже застаріло до третього.

І раптом один із них каже: "Тому я вчив не так радіоелектроніку, як фізику. Вивчив основні закони й усе, тисячу років нічого не міняється, завжди матимеш рацію".

Далі я вже не слухала їхніх розмов, а думала, наскільки легше живеться фізикам. У час, коли світ змінює наші закони щохвилини, закони самого світу лишаються незмінними. Фізики це знають, тому, напевно, вони такі особливі, от пригадайте свого вчителя…

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube